Романа не змогла заснути тієї ночі у спорожнілій кімнаті. Наступного ранку, відчуваючи розфокусованість і нестійкість навколишнього світу, вона поїхала до клініки. На головного лікаря довелося чекати майже дві години. Табличка на дверях його кабінету повідомляла: «Шматок О. О. Головний лікар, хірург».
Шматок виявився чоловіком середнього зросту з почервонілими й вологими очима, з різкими смиканими рухами. Він не одразу зміг потрапити ключем до замкової шпарини, тому що рука в нього дрижала. Найпомітнішою ознакою головного лікаря були темні розлогі брови, що контрастували з сивиною на голові.
Він неуважно вислухав Роману, тамуючи позіхання. Було очевидно, що суть її проблеми від нього вислизає, і він не почувається вмотивованим, аби докласти зусиль і сконцентруватись. Головний лікар позирав на екран айфона. Він збирався попросити Роману піти.
Романина долоня заповзла у сумочку і витягла звідти товсту пачку банкнот. Вона не мала уявлення, яка сума буде відповідною у такому випадку і чи траплялись уже раніше схожі прецеденти. Рома допускала, що переборщує, але вона вирішила, що переборщування їй на руку.
Як уже говорилося, Романа робила це вперше, і чужорідність власної дії змусила її сприймати все відсторонено й сонно. Це не вона, це її рука поклала гроші перед носом густобрового хірурга. Очі чоловіка округлились. Брови загрозливо насупилися. Суворим голосом він запитав, чого Романа від нього хоче. Романа ще раз повторила свою історію: в їхній лікарні лежить травмований боєць із відбитою пам’яттю, її чоловік. Вони прожили разом стільки років, але це жодним чином не задокументовано. Вони відкладали шлюб, якось руки не дійшли до цієї умовности. Тепер вона хоче забрати чоловіка додому, коли це буде можливо. Рідне середовище найшвидше поверне йому здоров’я і пам’ять, загоїть рани. Але як їй це зробити? Закон проти неї, умовності ставлять палки в колеса героєвого життя. Він уже кілька років як сирота — немає нікого, хто міг би виступити в ролі правомірного свідка. Як же їй повернути собі чоловіка?
Головний лікар довго дивився на Роману, не промовляючи жодного слова. Його долоня поповзла по поверхні столу, між медичними картками і аркушами з результатами аналізів, верхні фаланги пальців заповзли на стосик банкнот. Рука перестала чомусь тремтіти. Рома не сумнівалася, що, поки рука повзла столом, лікар не вірив їй, у чомусь її підозрював. Щойно пальці торкнулися грошей — в очах лікаря спалахнула довіра.
Він зателефонував їй ще того ж дня і співчутливим теплим голосом повідомив, що комісія відбудеться за кілька днів. Романа прийшла туди з негнучкими колінами і відчуттям вільного польоту у прірву. Це було знайоме їй відчуття.
Цього разу сумочки було замало. Ромі довелося принести з собою картонний подарунковий пакет. Згори вона склала свою строкату газову хустку.
Шматок чекав на неї у своєму кабінеті. Навпроти нього сиділи соціяльна працівниця і якийсь військовий чин. Слонова — у криваво-червоній обтислій сукні, яка перегукувалася з багряними плямами на обличчі і декольте, з білим халатом, зіжмаканим у руці, — міряла кроками кімнату, розлючено впиваючись голками підборів у лискучий паркет. Романа одразу зрозуміла, що Слонова вже довго і голосно щось промовляє, і присутні втомились уже її слухати, що вони налякані її експресивністю. Побачивши прибулу, блондинка роздула ніздрі і підняла руку: здавалося, вона зараз почне періщити Роману халатом.
Шматок підвівся з-за столу. На його губах тьмяніла журлива посмішка. В погляді читалося зніяковіння. Він обережно взяв Слонову за лікоть, дбайливо провів долонями по її делікатних плечах, ніби зігріваючи, щось замурмотів їй на вухо — брови змішались зі стриженими прозорими пасмами психіятра. Блондинка осіла в його руках, втратила рішучість і зацікавлення. Втомлено обвела поглядом присутніх, затримавшись на Романі. Романа не витримала погляду, відвернулась і сіла на вільний стілець у кутку, затіненому декоративною пальмою.
Коли Слонову спровадили, Шматок попросив Роману ще раз повторити для присутніх свою історію. Щоправда, сам він не дозволив їй цього зробити, перебиваючи і не даючи договорити до кінця жодного речення. Отож у результаті Романа не витримала і розридалася — причому одразу з тремтінням і схлипуваннями, з рясними слізьми та шмарклями, з неконтрольованими підвиваннями.