У цій сукні Уляна ходила на здибанки з солдатами й іншими кавалерами, яких заводила в різних кутках містечка, не гребуючи ніким, навіть самі знаєте ким. Після цих слів навколо Нусі запала глибока тиша. Мовчанку порушила твоя мама, вкотре зауваживши, що Уляна була ж іще зовсім дитиною, яких таких кавалерів могла вона заводити. А Нуся на це з готовністю відповіла, що тоді були інші часи, інше ставлення — Уляна нічого такого не робила, вона просто жартувала з чоловіками і фліртувала, дражнячи їх, вона займалась цим, бо страшенно себе любила.
Нуся розповіла, як одного разу Уляна покликала супроводити її на побаченні — хотіла показати нового нареченого. На що Христя, розсміявшись, заперечила: мовляв, можеш себе скільки хочеш обманювати, ніби ти була для Уляни така важлива, що вона з тобою збиралася радитися про наречених, але людей хоч не обманюй. І пояснила слухачам, що Уляна брала іноді Нусю з собою для прикриття, прагнучи попередити мамині підозри та гнів. Але щойно вони спускалися з Торговиці, як Уляна Нусю проганяла.
На цих словах тарілка, яка стояла перед останнім прижиттєвим фотопортретом Уляни, несподівано сплигнула зі столу і посеред цілковитої тиші почала з глухим туркотанням описувати на підлозі широкі кола. Вона крутилася і крутилася, ніби не сама по собі, а заведена кимось невидимим, креслила ребром десятки, сотні кіл, приковуючи до себе очі сполотнілих присутніх. Це тривало надзвичайно довго. Ніхто не смів ворухнутись, ніби боячись привернути до себе тарілчину увагу. Здавалося, ніхто й не дихав. Врешті тарілка, навіть не сповільнившись, впала плиском і завмерла.
Я ж казав налити їй п’ятдесят грамів, — сказав гінеколог.
Хліба, хліба, треба покласти їй хліба, — заметушились баби.
Вона так любила свята! Вона так любила поїсти!
Всі зібрались — а їй нічого не дають.
Вийшла! Вийшла! — прошепотів панотець, стежачи за чимось очима під стелею і хрестячись. Після цього почав послідування, прочитав Трисвяте й Отче наш, і продовжив:
З духами спочилих праведників душу раби Твоєї Уляни, Спасе, упокой, і прийми її до блаженного життя коло Тебе, Чоловіколюбче. В оселях Твоїх, Господи, де всі святі Твої спочивають, упокой і душу раби Твоєї Уляни, бо Ти Єдиний Чоловіколюбець…
Ти зауважив, що повітря під час молитви загусло ще дужче, легені боліли і злипались від нестачі кисню, скроні стискало болем, ніс і горлянка повнилися смородом людських тіл і квітів. Ти відчував, як краплини поту вкрадливо сповзають спиною під твоєю чорною сорочкою.
Жінка впала навзнак, глухо вдарившись об підлогу потилицею. Люди, які стояли позаду неї, миттєво розступились, звільнивши підлогу для її падіння.
Ти озирнувся і побачив іще, як підлітають догори пасма її волосся, вибившись із зачіски. Ти кинувся до неї. Баби заквоктали навколо. Священник замовк.
Ти схилився над її безкровним обличчям. Її очі були не повністю заплющені, напіврозхилені: знизу виднілись серпики білків.
Неси її на ліжко, — розпорядилася Христя.
Ти послухався і незграбно взяв її в оберемок. Відразу відчув, як її просякла вологою синтетична сукня прилипла до твого пропареного одягу. На тебе пахнуло літнім мусоном, розкритими мушлями, зіпрілими морськими водоростями, винесеними на розігріті білі камені узбережжя. Твої руки зіслизали з її тіла, настільки ви обоє були спітнілими, настільки вологим було повітря. Її кінцівки, її тулуб виковзували з твоїх рук, ти майже не міг його втримати, майже не міг нести. Тіло було м’яким, розтопленим, пластичним. Тобі здавалося, твої пальці вминаються в нього, залишають заглибини, отвори, які ніколи не минуть, не затягнуться. Ти не відводив погляду від її обличчя. Голова закинулася далеко назад: от‑от відірветься від шиї. Мокрі пасма волосся прилипли до щік і підборіддя. З мочок скрапували важкі краплини.
Присутні рухалися за тобою крок за кроком. Штовхали тебе, підпирали з усіх боків, смикали. Метушились і галасували. Нуся дмухала в обличчя жінки, розбризкуючи слину. Христя намагалася знайти на її сукні і розстібнути ґудзики.
Ти заревів на них, не здатен підібрати слів, — і встиг зауважити, що своїм ревінням відлякав батька, який якраз тієї миті підступав, простягнувши руки, намагаючись підхопити жінку, допомогти тобі. Ти неуважно йому кивнув, водночас ледь підкинувши тіло догори, щоб зручніше його вхопити, — і при цьому твоя права рука ковзнула між її ніг, ошпарена розжареною плоттю. Твоє зап’ястя опинилось у лещатах стегон, долоня вперлась у куприкову кістку. Лівою рукою ти тримав її за плечі, ліктем підтримуючи голову. Ти наблизив її обличчя до своєї щоки, намагаючись зафіксувати, щоби струшувати нею якнайменше. Її лице, перекреслене шрамами на сегменти, було вкрите прозорим пушком. Випадково торкнувшись носом її шиї, ти відчув, що її піт став тепер крижаним. Але там, де зав’язла твоя права рука, ставало дедалі тісніше, дедалі спекотніше. Ковзка плоть пульсувала, розбухаючи, і твоя долоня пульсувала з нею в такт, не намагаючись вирватися з пастки.