Саме тоді вони вирішили, що йому потрібно навчитися танцювати. У дитинстві він займався танцями, але не бальними, а народними, і вважав себе непоганим партнером. Алла на той момент покинула професійні танці, так і не знайшовши партнера на заміну, і заробляла на життя уроками танцю. Вони вирішили, що буде романтично, коли він щовечора приходитиме до неї, до танцкласу, і вони вальсуватимуть удвох у приглушеному світлі вуличного ліхтаря, який стояв просто за вікном і дискретно освітлював кімнату з дзеркалами.
І це було справді романтично, кілька разів вони навіть кохалися просто на брудній підлозі зі стертим лаком і специфічним запахом припудреного поту і вивітрілих парфумів під шаром пилу, який панує в усіх гримерках і танцкласах. Єдине, що в них зовсім не виходило, — це танці. Вона була страшенно терпляча і намагалася не вразити його самолюбства необережним зауваженням. Але вже через кілька занять їм обом стало ясно, що танцювати в парі вони не можуть. Щось спрацьовувало, точніше, не спрацьовувало, ніби вимикач на стіні, коли вони ставали в шосту позицію, з якої починається більшість класичних бальних танців, і уважно слухали музику, відлічуючи подумки до трьох, коли це був котрийсь із вальсів, або до восьми, коли справа доходила до танго.
Чим більше взаємної толерантності й терплячості вони виявляли, тим гірше все ставало. Вони почували себе, ніби дерев'яні маріонетки, за шнурівки яких хтось смикає згори випадково, думаючи при цьому про щось зовсім інше. Їхні рухи видавалися обом незграбними й позбавленими сенсу. І найгірше, що це важко було пояснити, бо танцювали вони нібито правильно, рухаючись у такт музики і рідко збиваючись. Але кожна його дрібна помилка страшенно дратувала її, так ніби їй не доводилося цілими днями спостерігати за десятками безнадійних і позбавлених слуху та відчуття ритму дітей і дорослих, які приходили до неї на уроки й ніяк не могли збагнути, що так ніколи нічого й не навчаться. Вони зовсім її не дратували, навпаки, кожен їхній дрібний успіх сповнював її радістю за свої педагогічні таланти. А тут, коли Зенон танцював зовсім пристойно, тільки час від часу робив дрібні помилки, виправити які не так уже й складно, вона ледь стримувала лють, а він дратувався не менше, відчуваючи і її лють, і несправедливість цієї люті. Коли вона танцювала з кимось іншим, то ніколи не згадувала про світло прожекторів, сцену, страх перед швидким темпом музики, з якого так страшно збитися, про підбадьорюючі посмішки, якими постійно обмінюються у паузах між танцями досвідчені партнери, щоб додати впевненості одне одному. Вона не наважувалася зізнатися собі, що насправді їй бракує не перемог у конкурсах, не квітів і не оплесків, а напруженої роботи, яка приносить невидимі недосвідченому оку результати, дає відчуття руху вперед, перемоги над чимось у собі, відчуття, що ти можеш примусити своє тіло слухатися і переступати через власні межі. Усі ці танці були зовсім іншими й не мали нічого спільного з її минулим і з тим майбутнім, якого її було позбавлено. І тільки коли її ноги ставали в шосту позицію поряд із ногами Зенона, ці спогади накочувалися на неї холодними ностальгійними хвилями, і вона починала дратуватися через кожен його дрібний промах.
Йому теж важко було зосередитися на танцях, бо заважала її напруженість і її роздратування, яке він відчував і не міг пояснити. А замість того, щоб уважно слухати музику, він чомусь починав згадувати, що його рукопис відхилило поважне видавництво і тепер доведеться видати його у серії початківців, а поважні критики, його добрі знайомі, з увічливості промовчать про його нову книгу, як уже промовчали про попередні. Чомусь це усвідомлення власної посередності й того, що йому ніколи не стати кимсь видатним, приходило до нього тільки тут, у танцкласі, коли він відчував, як добре рухається Алла, як вона ловить ритм і як легко їй все це дається. Він ніколи не бачив її на сцені, в танці зі справжнім партнером, але інтуїтивно відчував, що вона краща за багатьох, що вона могла б далеко піти і що їй просто не пощастило. А йому навпаки, пощастило, він має хороші зв'язки завдяки батькам і більшість письменників його рівня не видають взагалі, тоді як у нього виходить книга за книгою і йому навіть удається якось із цього прожити. Усвідомлення цієї несправедливості мало би викликати в ньому співчуття до дружини, але замість цього він почував тільки, як її приховане роздратування передається і йому.