Він добре пам'ятав, які тіні відкидали дерева в алеях Нескучного саду, де прогулювався майже щодня. Пам'ятав, як несподівано виринає в кінці Тверської Красна площа, і її перебільшена монументальність не перестала викликати в нього гнітючого враження навіть після того, як більшість московських краєвидів стали звичними і втратили яскравість новизни. Красна площа продовжувала залишатися недоречним монстром, який спершу дратує, але коли підходиш зовсім близько і знаходиш у собі сили змиритись із цим монументалізмом, із цим цілковитим браком відчуття міри, із несмаком і нездоровим підкресленням імперської самосвідомості у кожному архітектурному фрагменті, тоді площа раптом підкупає якоюсь безпосередністю, неприхованою наївністю, що з нею зліплені докупи цибульчані хатки собору Василя Блаженного, і навіть кічуватими ялинками вздовж мавзолею, які майже щодня бачиш по телевізору, але в житті вони все одно виглядають зовсім по-іншому. І тоді відчуваєш співчуття до цього монстра, якому не залишається нічого іншого, ніж виставляти на показ помпезність Василя Блаженного та ГУМу, гігантоманію яких просто неможливо сприймати серйозно, а водночас намагатися приховати від туристичного ока закіптюжені стіни Казанського собору, який на тлі сусідів виглядає майже камерно і від того по-особливому затишно.
Зенон роками зберігав найдрібніші враження зі своїх подорожей, не наважуючись сісти за написання книги про це, хоча ідея такої книги виникла в нього дуже давно і з роками подобалася йому все більше. Він часто уявляв собі, що у таких подорожніх нотатках не конче дотримуватися правди реалій і сміливо можна вставляти цілком вигаданих персонажів, випадкових і недоречних, позбавлених зв'язку одне з одним, химерних, але цілком логічних, коли ідеться про подорожування, адже все, що трапляється дорогою, випадкове і трохи химерне.
Коли він уже став досить відомим письменником, автором сценаріїв до численних телефільмів та серіалів, йому часто замовляли газетні репортажі та сюжети туристичних передач, і він із задоволенням їхав із знімальною групою і робив такі сюжети, писав статті. Вони вдавалися йому добре, але були повною протилежністю до того, що йому насправді хотілося сказати. Тобто сюжети й тексти були саме такими, як замовляли, — багатими на подробиці, розповіді про якість сервісу, місцеву кухню та основні пам'ятки архітектури. Не було там лише приватних деталей, наприклад, про ідеальне світло, яке йому одного разу довелося бачити на Єлисейських Полях, і хоча він бував там не раз і до того, і пізніше, тільки в той єдиний, короткий момент йому вдалося збагнути, що ж такого гарного в цьому місці. Вся таємниця полягала у світлі, яке мало бути саме таким, і його теж неможливо було б описати — Зенон підозрював, що навіть намалювати чи сфотографувати це світло було б складно. Воно з'являлося в цьому місці, дочекавшись якогось майже алхімічного збігу обставин, і заворожувало, змушувало зупинитися на місці кожного, хто опинився там у цей момент. Зенон бачив, як поряд із ним зупинилася старенька парижанка з песиком і застигла, спостерігаючи за тим, як снопи світла підіймаються від землі, поринула у власну, але спільну для всіх присутніх на той момент там поганську молитву, медитативну зосередженість, під час якої думки розбігалися й тікали в різні боки, але залишалося відчуття якоїсь незбагненної сенсовності й глибини цього моменту.
Не було там і про усмішку маленької дівчинки в котромусь із провінційних німецьких готелів. Він вже навіть не міг би пригадати, в котрому саме, — пам'ятав тільки, що на тій самій вулиці в тридцять третьому була одна з найактивніших організацій Гітлерюґенду. А сам готель — зовсім крихітний, на три поверхи, навіть без ліфта, у кімнаті, обставленій старими дешевими меблями, — велике ліжко, фіранки на вікнах замість жалюзі, тріснуті кахлі у ванній. У кімнаті було незатишно, як у всіх готельних кімнатах, ледь чутний запах тютюну нагадував про попередніх гостей і невисокий клас готелю. Дівчинка років п'яти, донька господині, бавилася ляльками у кімнаті, де був накритий сніданок, вона привітно всміхнулася йому, коли він марно намагався прокинутися після третього горнятка нікудишньої готельної кави, і ця посмішка зігріла його, додала сил і примусила забути і неприємний запах тютюну, і несмачний сніданок, і огидну каву. Дівчинка мала довге хвилясте біляве волосся і сукню з фольбанками.