Як це часто буває з найкращими друзями, вони постійно сперечалися, незалежно від того, про що йшлося, — про те, якою дорогою краще їхати, чи про те, якою філософією слід керуватись у житті. Батьки Олекси та Дмитра працювали на керівних посадах, тож обоє хлопців мали можливість слухати перевезені контрабандою зі Східної Німеччини платівки «Бітлів», сперечалися про дію ніколи не бачених наркотиків і пишалися імпортними джинсами, які татусі привозили з відряджень.
Дарина любила пригадувати собі той час, який залишився в пам'яті довгими нічними чуваннями за портвейном, чаєм чи мадерою, слуханням музики, мріями потрапити на захід, поважними суперечками про те, чи справді там так погано з духовністю, як про це стверджує радянська пропаганда, чи радянська пропаганда традиційно прибріхує. Це був дуже романтичний час, схожий на розкльошені білі штани в яскраво-зелених квітах і сорочки зі штивного нейлону, які досі збереглися десь у закапелках її антресолей. Час радіол і бадьорої танцювальної музики, яку вже зовсім скоро замінить солодкава італійська естрада, час вінілових платівок, магнітофонів із шурхотливими бобінами, час неймовірних зачісок, тоненьких вусиків і старанно підголених бакенбардів, час окулярів від сонця, що закривають півобличчя, туристичних мандрівок із незручними наплічниками, довгих подорожей у поїздах і задушевних розмов за канапками із звареними на круто яйцями та смаженими курячими стегенцями. Це був улюблений час Дарини, найбезтурботніший час у її житті, який запам'ятався не стільки окремими деталями, скільки настроєм суцільного карнавалу.
Кримська історія з Дмитром та Олексою була чи не єдиним винятком із цієї безперервної безтурботності, першою спробою зазирнути в клопоти дорослого життя. Почалося все з моменту, коли вона зауважила, як їхня велика студентська компанія раптом скоротилася до трьох осіб і вони вже практично увесь час проводили лише утрьох, і це вже було зовсім не так весело й цікаво, як раніше, коли вони мало не щовечора сиділи десь галасливим товариством. Тепер коло тем різко скоротилося, стало менше жартів і більше напружених ситуацій, коли хлопці затято сперечалися про якусь дурницю або мовчки червоніли при погляді на Дарину, коли наввипередки подавали їй руку при виході з трамвая і безперестанку конкурували один із одним, хто замовить для Дарини книгу в бібліотеці, відремонтує радіо чи пофарбує стіни в її гуртожитській кімнаті. Але їй чим далі, тим менше хотілося користатися з цієї їхньої послужливості, й чим далі, тим більше було шкода втрачати добрих друзів і відчувати, що саме через неї розпадеться їхня дружба, якщо вона надасть перевагу комусь одному. Їй доводилося постійно бути надзвичайно обережною, щоб жодне її слово не свідчило про таку перевагу, і ця обережність ставала дедалі виснажливішою.
Але найбільш прикрим було спостерігати, як розумні й дотепні хлопці миттєво перетворюються на ревнивих бовдурів, нікудишніх співрозмовників, тупо зосереджених на кожному її рухові. Часто їй здавалося, що коли вона говорить, жоден із них не розуміє змісту сказаного й навіть не намагається зрозуміти: їм вистачає самого лише спостерігання за рухом її губ, за тим, як підіймаються її груди під час дихання, за її ходою, довжиною її спідниці, висотою обцасів. Спершу це їй навіть подобалося, вона відчувала себе жінкою, вродливою, бажаною. Навіть почала старанніше вбиратись і робити зачіску, макіяж, манікюр. Але коли ця забава затяглася і при цьому продовжувала бути односторонньою, не викликаючи в Дарини почуття у відповідь до жодного із шанувальників, ситуація стала напруженою. Якби за нею упадав хтось один, то, можливо, вона і не відмовила б собі в приємності легкого роману. Чомусь вона була переконана, що у такому випадку цей роман був би взаємно легким. Але те, що цей ненав'язливий флірт мав би зруйнувати багаторічну дружбу, різко міняло справу.
Очі Дарини були темно-зеленого кольору, майже такого ж, як у Дмитра, а обличчя випромінювало ту погідну материнську м'якість, яка часто трапляється у пишнотілих жінок і робить їх дуже привабливими. Хоча Дарина була досить струнка, їй властиві були ця м'якість і погідність рис, некваплива плавність рухів, спокій, що після кількох хвилин спілкування передавався співрозмовнику. Можливо, таке відчуття виникало через матовий відблиск її шкіри чи плавний вигин плеча, можливо, через руки з довгими пальцями, — Дмитрові її руки нагадували вчительку музики з будинку піонерів, навпроти якого він жив і яку щоранку зустрічав дорогою на роботу. Вчителька завжди дуже гарно пахла якимись парфумами, не занадто сильно, але відчутно навіть на вулиці, її нігті були наманікюрені блискучим лаком, вона носила просторі сукні або широкі блузки з вирізом, мала руде, фарбоване хною волосся. Він трохи соромився цієї асоціації і ніколи не розповідав про неї Дарині.