Відтоді минуло багато років, і у житті Дарини з'явилося і зникло так багато різних чоловіків, що вона вже звикла думати про них усіх у спокійній, позбавленій зайвих емоцій та напруги манері, так, ніби йшлося про ділових знайомих, а не про коханців. Але цей епізод чомусь здавався їй особливим, і не лише тому, що вона не так уже й часто потрапляла всередину любовних трикутників, а тим більше таких, що в них їй складно було зробити вибір. Справа була не в цьому. Дарині так ніколи й не вдалося збагнути механізму, який керував тоді їхніми стосунками й примушував забути про звичну легкість та невимушеність, щойно вони опинялися втрьох у незатишній кімнаті на березі моря, механізму, який не давав їм можливості поговорити про свої почуття відверто, так само відверто, як обговорювали вони стосунки між своїми друзями, так само відверто, як вони раніше обговорювали з Олексою дівчат, що з ними зустрічався Дмитро, і з Дмитром дівчат, що з ними міг би зустрічатися Олекса (а він ще ніколи ні з ким не зустрічався), так само відверто, як вони раніше говорили про все на світі і навіть про те, як почуває себе Дарина під час місячних або що почувають Дмитро з Олексою під час ерекції. Стосунки їхні були надзвичайно відвертими — як між трьома подругами чи трьома друзями — і продовжували залишатися такими навіть після того, як замкнулись у той безвихідний трикутник, але поверталися до цієї відвертості тільки тут, на дикому нудистському пляжі, що на ньому всі скидали з себе не лише одяг, а й відчуття статі і пов'язані з ним комплекси.
А поза тим тут справді було надзвичайно гарно. Бухта під абсолютно невиправданою назвою Тиха була мальовничо закрита з обох боків скелями, що врізалися далеко у море. Мабуть, саме це створювало тут своєрідний мікроклімат, і тутешня погода рідко збігалась із погодою на «материку», як називали вони віддалене на кілька кілометрів містечко. Тут було справді затишно, поки яскраво світило сонце і море з лагідним плюскотом облизувало гладкий піщаний берег. Але ця затишність бувала дуже підступна, і їм не раз доводилося рятувати з води свої пожитки й рятуватися від раптового шторму, який за лічені хвилини виникав нізвідки, змивав із берега намети й тенти, хоча ще за кілька хвилин на небі знову не було ні хмаринки й здавалося, ніби вся ця буря тобі лише наснилася. Після того, як їхні намети кілька разів мало не зникли у морі назавжди, вони почали розбивати їх на підвищенні над пляжем. Це було не дуже зручно, бо замість піску під ногами була вигоріла трава й дрібні камінці, до наметів часто заповзали сколопендри, вечорами там було не так затишно, а кожен метр, що відділяв від моря, ставав додатковою незручністю. Хотілося прокидатися і виставляти ноги просто у вологий пісок, щоб п'ятки лоскотала прохолодна вранішня хвиля, змивала рештки дрімоти, а увечері щоб крізь отвори для повітря зблизька відсвічував планктон на воді.
На тутешньому пляжі не було бичків від цигарок, бо вони визбирували їх ще в перший день і більше не смітили, не було порожніх пляшок з-під вина, викинутих звечора в море разом із іншим сміттям. Навіть комарів, здається, було менше, хоча це вже точно Дарина сама собі придумала, бо не могло їх тут бути менше, навпаки, тут водилися сколопендри й навіть змії, що кусаються, а в місті їх не було. Але в порівнянні з так званим цивілізованим відпочинком це все одно були приємні дрібниці.
Їм дуже хотілося залишитися там ночувати, але Дарина змушена була спати на твердому, і вони поверталися до своїх «койкомєст» у дерев'яних хитких прибудовах, під ощадливий душ, у якому нагріта на сонці вода закінчувалася задовго до їхнього приходу, а часом і просто закінчувалися запаси води, і господар тільки розводив руками на всі їхні претензії. Море тут чомусь було зовсім іншим, ніж біля дикого пляжу, розташованого за кілька кілометрів: брудним, холодним і непривітним, — зайти у воду вдавалося лише на кілька хвилин, а потім судома зводила ноги. Дарина лягала на надувний матрац, одягнувши дощовик на свою пов'язку, яку не можна було мочити, і хлопці виштовхували її на глибину, де вона занурювала руки до крижаної води й дослухалася, як дощовик прилипає до тіла. Діти з усього пляжу збігалися подивитися, як її, забинтовану, виштовхують у порожнє море, а потім забирають назад, а самі хлопці у воду не заходять, як не заходить ніхто, бо попри нестерпну спеку вода біля міського пляжу крижана і судома хапає за ноги вже біля берега.