Ну, і деталь, яка, мабуть, запам’ятовується всім, хто побував тут, — переважна більшість меблів у будинку Шиллера — не автентичні, а зроблені згодом. Майстер, який виготовив їх, був в’язнем Бухенвальду, якого забрали з табору спеціально для цього замовлення. Про те, що знаменитий табір смерті знаходиться так близько від Ваймара, цього вічного осередку культури і вільнодумства, вірити якось не хочеться. Можливо, тому далеко не всі відвідувачі будиночків Ґьоте та Шиллера знаходять час і бажання, аби поїхати до розташованого неподалік Бухенвальду. Ми з тобою теж не їздили. Кажуть, після того, як Ваймар зайняли радянські війська, в’язнів концтабору, на той момент уже визволених, так і не забрали звідти, а просто залишили на голодну смерть.
Але навіть ця сумна нота не залишає після відвідин будиночка Шиллера такого пригніченого настрою, як після музею Ґьоте. І тому коли ми з тобою пили каву у кнайпі на ринку, під самим будинком Ґьоте, то замовили «пунш за рецептом Шиллера». Оригінал цього рецепта досі зберігається на письмовому столі слуги поета. А знаменитий килимок із латинським написом «Salve», який лежав і досі лежить перед входом до їдальні Ґьоте, а також перед дверима кожного третього німецького помешкання, вирішили не купувати. Щоб не виглядати надто вже по-туристичному. Нам було так добре тоді, у ці кілька сонячних днів.
Знаєш, я теж маю написати тобі дещо важливе. Але, мабуть, ще не зараз.
Лист Сарони
Знаєш, наші стосунки мені завжди здавалися в чомусь нелогічними. У хорошому сенсі цього слова. Я маю на увазі в порівнянні зі схемою, за якою переважно розвиваються подружні стосунки. Короткий період закоханості, окриленості, зустрічання, женихання, одруження, медового місяця, а потім довгі і нудні будні з поступовим, спершу болісним, а потім обридлим звиканням одне до одного. Хоча, можливо, я перебільшую і насправді все не так примітивно. Бо що можна знати про стосунки інших, якщо навіть у своїх власних почуттях часто годі розібратися.
У нас усе було не так. Ми пропустили цю першу, яскраву фазу, бо давно знали одне одного. Мабуть, ми щось втратили, завжди щось втрачаєш, але зате у нас не було болючості звикання і допасовування. Ми ніби завжди збиралися жити разом і в якийсь момент таки зібралися. Я навіть не можу сказати, що тепер, після стількох років, я ставлюся до тебе якось по-іншому, ніж це було на початку. Але, мабуть, я знову перебільшую, бо ж усе змінюється. Навіть якщо цього не зауважуєш.
Ми ніколи про це не домовлялися, але воно само так вийшло, що ми не розмовляли на певні теми. Не через бажання щось приховати, а тому що знали — така розмова не принесе нічого, крім суперечки. Наприклад, розмова про твоїх батьків, з якими ти не спілкуєшся відтоді, як відмовився залишитися з ними за кордоном. Мені завжди здавалося, що мати обов’язково пробачила б тобі, якби ти зробив перший крок, але ти відмовлявся обговорювати це навіть зі мною, чи особливо зі мною. Вона досі час від часу надсилає мені листи, з яких я знаю, що батько вже на пенсії і зовсім припинив малювати, а мати час від часу підробляє бебі-сіттингом у родині знайомих, більше для товариства, ніж для заробітку. Що вони їздили відпочивати до Греції, Італії, Єгипту і на Мальту, а наступного року планують навколосвітню подорож. Знаю, як виглядає їхнє помешкання, і те, що вони хотіли б переїхати до будиночка. Знаю і те, чого мати твоя не пише, але про це ми з тобою не розмовляємо. Ти не поїдеш до них, а вони не приїдуть до нас, якщо я запрошу їх потай від тебе. Навіть якщо моя мати запросить, вони не приїдуть. Хоча мені це і незрозуміло.
Так само ми не розмовляли ніколи і про подружню невірність. Тобто не так само. Тут наші погляди були значно більш схожими, і розмовляти про це не було особливого сенсу. Як нам здавалося. Ми обоє не надаємо ваги випадковим пригодам, і думаю, якби я довідалася про твою історію раніше, я так само швидко пробачила б тобі це. Адже це все не має нічого спільного з нашими стосунками. Така випадковість не змогла б підважити ці стосунки.
Але я багато думала про це, коли тільки почалося наше листування з Карлом. Ти знаєш його, він викладає літературу в університеті Гумбольдта, в Берліні. Ми навіть зупинялися у нього під час однієї з поїздок. Але це було ще до нашого з ним листування.