Слідчий Тичина в юності мріяв стати письменником, автором кримінальних романів. Один із його романів навіть зацікавив видавництво, на той час ще радянське, і йому запропонували видати книгу під прізвищем відомого письменника за пристойний гонорар, тобто ту його частину, яка залишиться після сплати за використання прізвища відомого письменника. Михайло Іванович погодився, але поки книгу готували до друку, відомий письменник помер за нез’ясованих обставин, його архів, у якому на той час перебував і рукопис роману, було конфісковано міліцією. Усі наступні рукописи Михайла Тичини видавці чомусь відхиляли. Михайло Іванович спробував перейти на поезію і навіть надрукував кілька журнальних добірок. Але вірші отримали самі лише негативні рецензії, тоді Михайло Іванович вирішив покинути літературну кар’єру, знайшов роботу за фахом, одружився і вислужився на майора. Розповідаючи все це у своєму фірмовому суперприскореному темпі, Сніжана раптом зробила паузу, що загалом для неї нехарактерно. Подумавши трохи, вона заклопотано спитала:
— Скажи мені, ти маєш на цьому розумітися, а як критики відрізняють хорошу поезію від поганої, за якими основними ознаками?
Я не чекала такого питання і розгубилася, хоча, напевно, якби чекала, розгубилася б не менше: хто б тут не розгубився. Але, на моє щастя, філософський настрій у співробітниці швидко минув, і вона продовжила:
— Але це ти мені потім поясниш, а зараз слухай далі.
За словами Сніжани, Михайло Тичина, на відміну від більшості колег, не любить займатися резонансними злочинами типу замовлених убивств, кіднепінгу бізнесменів, автокатастроф, у які потрапляють політичні діячі, чи фінансових махінацій під заставу чужої нерухомості. Зате йому подобається так званий «побутовий кримінал». На його думку, в цих випадках, що їх прийнято вважати дрібними, трапляються набагато цікавіші спостереження за людською психологією, яскравіші вияви емоцій, нестандартні розв’язки. Колеги не дуже розуміють ці зацікавлення майора Тичини, але з радістю віддають йому «рутинні» справи. Завдяки цьому він надзвичайно добре орієнтується у всьому, що стосується діяльності кримінальних угруповань на окремих дільницях, особисто знає багатьох «авторитетів», підтримує зв’язок із усіма дільничними міліціонерами, створив детальну базу даних про злочини, скоєні у Тигирині протягом останніх п’ятнадцяти років. Тепер він має репутацію одного з найкращих слідчих міста, тому часто мусить займатися саме резонансними справами, як от, наприклад, зникненням Гомосапієнса.
Сніжана розповіла, що Михайло Іванович живе на сусідній від мене вулиці. Щоранку і щовечора вигулює велетенського водолаза (таки не мастифа і не французького бульдога). Дружина його померла кілька років тому, дітей немає.
Причина смерті Маргарити Тичини досі точно не встановлена. Її знайшли вдома, на підлозі, із розпущеним довгим волоссям, у чорному весняному пальті, а довкола були розсипані квіти. Перед смертю Маргарита лікувалася від депресії. Ще перед тим — від наркотичної залежності. А зовсім на початку їхнього шлюбу — від безпліддя. Тому слідство зупинилося на версії самогубства. Але Сніжана переконана, що Михайло Іванович не згоден із таким поясненням і досі провадить приватне розслідування.
Політична карта майбутнього з історичної перспективи
Ім’я засновника нашої газети довший час зберігалося в суворій таємниці навіть для редакційних працівників. Коли мова заходила про цю людину, то називали її просто Він, Інвестор, Засновник або Лідер Нашої політичної сили. Таким чином планувалося демонструвати загалові політичну незаангажованість видання. Адже якщо навіть в кулуарних плітках називаються різні імена власників, то прямих вказівок від засновника журналісти не отримують, хіба що загальностратегічні, про які відомо тільки найвищому керівництву, а у тигиринських умовах це вже можна вважати політичною незаангажованістю.
Політичних сил у нашому місті три. Тигиринський рух у боротьбі за єдність, програма якого закликає до об’єднання всіх політичних сил України, як проурядових, так і опозиційних, в одну, скасування розбіжностей у політичних програмах, відміни поділу країни на області та райони і зосередження всіх сил на прискореній українізації східних областей. Скорочено партія називається ТРУБЗ(є). Вона має фінансований канадською діаспорою всеукраїнський друкований орган «Титла» і харизматичного лідера з дисидентсько-табірним минулим. Доволі низький рейтинг цієї партії навіть у західних областях країни не в останню чергу пояснюється одним із пунктів програми втілення прискореної українізації східних областей: з цією метою після перемоги партії на виборах планувалося практикувати масове переселення сімей із Західної України на схід і навпаки. В ході тривалих внутрішніх дискусій члени партії трохи змінили цей пункт програми й обіцяли, що таке переселення буде тимчасовим — «максимально на п’ятдесят років». Але й після цього рейтинг партії не підвищився, мабуть, щось і далі не влаштовувало виборців.