і категорія третя, вона ж остання: люди, які ніколи не дивляться телевізор, вони ж потенційні реципієнти.
— Оце про потенцію я не згоден, — пожартував пан Незабудко, коли Соломон Айвазовські висловлював свою теорію, але отримав у відповідь погляд достатньо промовистий, щоб прикусити язика.
Аби задовольнити «константних реципієнтів», необхідно вмістити у телепрограмі «превалюючий максимум інформації», у якій «не обов’язково позиціонувати домінанти». Тобто інформації повинно бути якнайбільше, а читачі самі розберуться, які фільми та передачі їм дивитися.
Для «періодичних реципієнтів» важливим є «позиціонувати домінанти», тобто загострити увагу на особливо цікавих фільмах чи передачах. А для реципієнтів потенційних потрібно «змінити векторність» їхніх зацікавлень і залучити до перегляду телепередач, а через це і до читання нашої газети.
У майбутній телепрограмі планувалося подавати програму 25 телеканалів (превалюючий максимум інформації) замість традиційних 3 у інших виданнях, виділяти жирним, напівжирним, курсивом або друкувати на сірому фоні все, що мало б викликати підвищену цікавість (позиціонувати домінанти). Крім того, подавати програми каналів сателітарного телебачення мовами оригіналу, тобто українською, російською, польською, англійською і німецькою. Останнє мало би «змінити векторність» зацікавлень групи людей, яка вважає читання програми телебачення надто примітивною формою проведення вільного часу.
Розміщення тексту телепрограми на сторінці мало б виглядати таким чином, щоб усі передачі, які йдуть в один час, візуально розміщувалися в одному горизонтальному рядку. Перший рядок — 07.00, другий рядок — 07.01, і так аж до 05.03, цілодобова трансляція не влазила на розроблений макет сторінки. Сортувати тексти телепрограм усіх 25 телеканалів мовами оригіналу доведеться вручну, і займатися усім цим буду я сама. Причому на всю роботу матиму лише день, при потребі — ще ніч, але на ранок плівки із програмою повинні бути в друкарні, бо не встигнуть видрукувати.
— Якщо вони не встигнуть, то як я повинна? — справедливо обурилася я.
— Up to you, — коротко відповів пан Соломон, і на цьому дискусія була вичерпана.
Проте було в цій роботі і приємне. Наприклад, вписування анонса улюбленого фільму на вільному місці на сторінці під час макетування, пошук ілюстрації у власноруч дібраній піратській колекції фото акторів та світлин із фільму (про авторські права тоді ще не йшлося, навіть коли передруковувалися цілі статті з інших видань). А найцікавішим було писати тексти на титульну і зворотну сторінки телепрограми, які у помешканнях більшості моїх знайомих слугували обгортками для книг або риби, підстилками для вазонків або котів, а навесні перед Великоднем цими сторінками мили вікна. При цьому до сторінок із текстом телепрограми чомусь ставилися з набагато більшим пієтетом, ніж до решти, їх берегли, бо можуть ще знадобитися, навіть стару програму часом боялися викинути, переплутавши з актуальною. А мої улюблені сторінки з інформацією про нові фільми, акторів, режисерів, продюсерів, відомих та початківців, нові та старі тенденції у кіномистецтві — ці сторінки чомусь відразу ж використовували у господарстві. Але це не дуже мене турбувало, адже готувати такі матеріали мені подобалося значно більше, ніж основне наповнення теледодатку. Це було легше, цікавіше, швидше, а крім того — ніхто ніколи не скаржився, що опублікована в актуальному номері світлина Тома Круза погано видрукувана. Чи що Памела Андерсон занадто часто міняє партнерів, і не встигаєш за цим стежити. Або що Джеремі Айронсу не варто зніматися у бойовиках, бо у нього надто інтелігентне обличчя. Швидше за все людям було пофіг, що там відбувається у житті зірок, або цього взагалі ніхто не читав.
Одного разу я вирішила перевірити ці свої припущення і в невеличкій колонці про актуальні події з життя знаменитостей написала, що Майкл Джексон планує спільний концерт із Папою Римським, пославшись на «ексклюзивні джерела в середовищі співака». Наступного дня було зафіксовано серйозне збільшення накладу, тижневий номер з телепрограмою розпродали ще до обіду, і довелося додруковувати. У редакції ніхто не міг збагнути, в чому причина такої несподіваної популярності, а в другій половині дня до мене зателефонував головний редактор «Документів і аргументів» і запропонував перейти до них на втричі більшу ставку, мотивуючи це лаконічно: «Такі кадри і нам нужни». Я відмовилась, але на душі у мене стало легше. Все ж таки мої улюблені сторінки хтось читає. Хоча навряд чи мою радість розділив би науковий керівник пан Світило В.І, для якого моя праця в «КРІСі-2» була марною і невдячною тратою часу. Іноді він повідомляв мені це по телефону, цікавлячись, коли я закінчу нарешті працю над дисертацією: