Шкіра немовлят пахне свіжим молоком, волоссячко на тім’ї — зерном, а відразу після прогулянки домішується легкий аромат весняного вітру, в якому є свіжість і трохи пилюки. Дитяче ліжечко вранці пахне картопляним пюре зі сметаною.
Коли я знайомлюся з жінками, мені завжди дуже цікаво, як пахнуть їхні зап’ястя, але не вранці, після душу, коли шкіра вбирає в себе хлорку і парфуми, а під вечір, після того, як запахи збиралися там протягом цілого дня. У деяких жінок зап’ястя тоді пахнуть корінням дерев, це страшенно збуджує. Я пам’ятаю, як пахли зап’ястя кожної моєї коханки. На початку, коли ми були ще ледь-ледь знайомі, вони пахли по-іншому, ніж перед тим, як ми розходилися. Пам’ятаю цей запах навіть у тих, чиї імена давно стерлися з моєї пам’яті, як і тих, про кого я ніколи з певністю не міг стверджувати, сірі в них очі чи зелені.
Шкіра в жінок часто пахне дріжджовим тістом і хлібним квасом, особливо під волоссям, на чолі, я люблю пересвідчуватися в цьому, цілуючи жінок у перенісся або збираючи запах на кінчики своїх пальців і згодом жадібно вбираючи його ніздрями.
Коли жінка хоче мене, вона має металічний запах свіжого м’яса, гірчиці, запах солоної води і грудки замерзлого масла, розрізаної навпіл. Спальня, в якій кохалися, вранці пахне хлібним м’якушем. І хоча саме по собі свіже м’ясо так само мало еротичне, як солона вода, буханка хліба, не кажучи вже про замерзле масло, усі ці компоненти разом створюють запах, який викликає еротичні асоціації. Добре ще, що запах цей, виникаючи в інтимний момент, не викликає зворотних кулінарних асоціацій.
Я з дитинства мріяв стати прибиральником, — граматика в цьому випадку безжальна як для українських, так і для німецьких чоловіків, і в обох мовах позбавляє цей іменник чоловічого роду. Це був той рідкісний випадок, коли типова дитяча мрія у стилі стати продавцем морозива чи чистильником взуття не стала смішною з дорослої перспективи. Коли я вперше сказав батькові про своє бажання обійняти посаду старшого прибиральника у сімейній психотерапевтичній клініці Шато д’Амур, мій батько, заслужений німецький професор українського походження Шарль Полуботок-Свищенко, впав у розпач. Адже він прагнув бачити сина своїм наступником, як кожен батько прагне цього для сина. Але мене зовсім не цікавить психоаналіз, я хочу бути мистецтвознавцем, а на життя заробляти рекламними слоганами для миючих засобів та новітніх методів прибирання, які сам же і буду винаходити, роблячи їх ефективнішими, легшими, приємнішими за існуючі. І у мене навіть уже є певні напрацювання, хоча це наразі таємниця.
Теобальд Полуботок-Свищенко. Щоденники
Продовження
Глибоке переконання в тому, що українці — психічно найздоровіша нація у світі, — це, здається, єдина тема, на яку ми з батьком можемо порозмовляти без суперечки. Ну, якщо не у світі, то принаймні в Європі, бо вижити в умовах української дійсності і зберегти при цьому глибокий патріотизм, оптимізм і вміння так гарно співати не змогла б жодна інша нація, хіба що білоруська, але на неї в Європі давно махнули рукою. Це батькове переконання відіграє надзвичайно важливу роль у розробці методів лікування синдрому стерильності, який він вважає найбільшою проблемою сучасної цивілізації загалом і Центральної Європи зокрема. Переважна більшість терапевтичних методик мого батька базується на «українізації» пацієнтів. У клініці Шато д’Амур намагаються прищепити хворим любов до українських звичаїв, української кухні, українського національного одягу, фольклору (особливо пісенного), літератури, мистецтва і навіть українського побуту. І основне — жоден пацієнт клініки не може вважатися здоровим, поки не вивчить напам’ять «Енеїду» Котляревського. Мій батько переконаний, що ця книга є другою після Біблії за важливістю для світової культури, підручником здорового гумору і позитивного ставлення до життя, без якого, на його думку, неможливе повноцінне існування.
Своєрідність методів тутешнього лікування наробила чимало галасу в західній пресі, а його результати здивували навіть найбільших скептиків, адже із 100 хворих, які звертаються до Шато д’Амур, 99 вдається вилікувати, що суперечить самій суті статистичних досліджень, згідно з якими такий результат вважається неможливим. Це спричинилося до зростання популярності клініки, і тепер хворі змушені чекати по кілька місяців, аж поки надійде їхня черга і вони зможуть потрапити на прийом до батька.
Сотні вилікуваних від синдрому стерильності французів, німців, бельгійців, англійців і навіть поляків поповнили і продовжують поповнювати ряди українських діаспорних общин, відправляють вантажі гуманітарної допомоги в Україну, вивчають українську мову, організовують концерти, виставки, перекладають і видають власним коштом твори української класики та сучасних авторів. Усі вони з’являються на вулицях не інакше як у національному українському одязі й надзвичайно агресивно реагують на будь-які іронічні, не кажучи вже ворожі, вислови стосовно України.