Адже від того, що саме і як саме я скажу панові Незабудку, кількість грошей на рахунку редакції навряд чи збільшиться. І це ми обоє з ним добре усвідомлюємо, тому кожен продовжує грати свою роль: він щоразу викликає мене, «щоб взути», хоча добре знає, що це переважно незаслужено, а я щоразу не цитую йому ні Емінема, ні Позаяка, ні Подерев’янського, хоча саме це й порекомендували б мені автори моїх улюблених психологічних порадників. З тим же успіхом ми з паном Незабудком просто могли б обмінятися цитатами: «І ця хуйня зоветься демократія?» — «Свабода, блядь, свабода, блядь, свабода!» І надіслати цей діалог Інвесторові як черговий символ того, що все і далі продовжує бути так, як бути не повинно.
Як досягнути самоокупності, або Степан Вовк
Кажуть, він став тринадцятим комерційним директором, який намагався перетворити нашу газету на прибутковий бізнес. Можливо, саме так воно і було, напевно сказати ніхто не міг, бо дванадцять його попередників злилися в синкретичний образ, який мав дві основні характеристики: «вже новий директор» і «ще новий директор». Перша з них означала, що черговий директор уже звільнився і на його місце прийшов наступний, а друга — що котрийсь із них затримався довше, ніж на кілька тижнів, і став «ще новим». Я туманно пригадую обличчя одного з них, який колись, здається, був військовим, принаймні таким здавався, коли приходив на роботу в армійських кирзових чоботях, шинелі та шапці-вушанці, ходив по редакції, чітко відбиваючи кроки, розмовляв коротко і лише реченнями в наказовому способі: «Поставить сюди цю хвотографію!», «Знять отсюдова цей текст», «На пятимінутку всім построїцця. Раз-два!» Саме йому належить перша ідея докорінної реорганізації роботи КРІСа-2. Він поділив працівників на два «підрозділи», які умовно називав «перший» і «другий». До першого входили пан Незабудко, пан Фіалко і пан Маргаритко. До другого — ми з Олежком Трав’янистим і пан Айвазовські. Керувати обома підрозділами було призначено Сніжану Терпужко, статті якої подобалися новому директорові найбільше. Сніжана була захоплена новим керівництвом, яке нарешті достойно оцінило її здібності. Щоправда, покерувати Сніжані так і не вдалося, бо вона прохворіла всі два тижні, протягом яких новий директор працював на своїй посаді. А щойно видужала, на його місце прийшов новий, і реорганізацію було ліквідовано. Цей директор не мав особливих претензій до газети, скаржився лише на те, що статті, на його думку, задовгі, він встигає забути початок, поки дочитує до кінця. І ще цей директор чомусь страшенно не любив світлин закордонних кіноакторів у телепрограмі. Він уважно стежив за видруком кожної сторінки коректури і щойно бачив незнайоме обличчя, відразу ж розлючений прибігав до мене і добре поставленим командирським голосом кричав: «Ліквідувать ці французькі морди! Мать вашу! За шо я гроші друкарні плачу? Не за цих же підорів! Щас же відставить!» Марно було намагатися пояснити йому, що Том Круз, як і Інгеборга Дапкунайте, — зовсім не французькі й тим більше не морди, не кажучи вже про підорів, доводилося міняти світлину, причому на впізнавану для боса. Переважно це закінчувалося тим, що всі фільми у телепрограмі ілюстрували фото Богдана Ступки та Алли Кудлай, від «Біля домашнього вогнища» до «Термінатора-3», включно із «Москва сльозам не вірить».
Цей комерційний директор запам’ятався мені також своїми спробами «висловлюватися культурно», бо, на його думку, цього вимагала посада. За консультаціями з цього приводу він звернувся до пана Незабудка. Той порадив замість найбільш поширених у лексиконі директора слів вживати «манюрка» і «цюцюрка», мотивуючи це тим, що так говорить сам Роман Віктюк. Пана Незабудка наш директор поважав і поради послухався. Щоправда, постійно плутав значення обох слів і побоювався, що сенс висловленого «культурно» буде не до кінця зрозумілий співрозмовнику. Тому найчастіше у нього виходило щось на зразок: «Та манюрка вся ця ваша хуйня. Чи, може, цюцюрка, мать її».
Степан Вовк почав свою роботу із загальних зборів працівників редакції. Попри молодий вік (йому ще не виповнилося 30), Степан уже встиг успішно попрацювати в рекламному бізнесі, заробити капітал і відкрити власну фірму під назвою «Євро-мінус» (таким чином він хотів виділитися на вітчизняному рекламному ринку, де фірми через одну називалися «Євро-плюс»). Працю в КРІСі-2 він збирався поєднувати з основною роботою, зробивши своїх клієнтів рекламодавцями газети і пообіцявши їм за це знижки.