Я спробувала уявити собі, як поставляться до цієї пропозиції люди, котрі й так працюють практично цілодобово, майже без вихідних і зарплати. Хоча з іншого боку, якщо кожен зможе великими буквами написати все, що думає про Засновника, на його великому портреті, це може мати непоганий терапевтичний ефект.
Протягом наступних двох днів містер Арнольд проводив лекції з маркетингу для відділів реклами та збуту (укожноїлюдиниєдвіпівкуліголовногомозкуіпод.). Відрізнялася тільки друга частина кожної з лекцій. У відділі реклами містер Арнольд розповідав, як створювати рекламне портфоліо, які аргументи слід наводити у розмові з рекламодавцем, як створювати базу даних потенційних передплатників та спонсорів, як писати рекламні тексти, як знаходити потрібні номери телефонів і под. Реакція працівників відділу реклами сподобалась містерові Арнольду набагато більше, ніж журналістів. Дівчатка з героїчними прізвищами захоплено слухали одкровення містера Арнольда, час від часу ставлячи питання на зразок:
— А якщо рекламодавець не хоче рекламуватися, що робити?
Або:
— А в Голландії існує реклама на бартер?
Чи:
— Скільки заробляє рекламний агент у Голландії?
Містер Арнольд терпляче відповідав на всі, навіть найбезглуздіші з питань, і був дуже задоволений результатами своєї праці. На завершення лекції для рекламного відділу він порекомендував оригінальний і, на його думку, відповідний до іміджу газети спосіб залучити додаткові кошти на розвиток методом фандрейзінгу. Для цього треба закупити вантажний трейлер ґумових качечок, бажано в жовто-синіх кольорах, щоб читачі бачили патріотизм видання, спустити качечок на воду місцевої водойми, бажано в неділю, і збирати по кілька умовних одиниць зі всіх бажаючих виловити собі одну таку качечку з барвистим написом «КРІС-2». «Робити гроші можна з усього», — переконано заявив наш голландський гість. Співробітниці відділу реклами захоплено відреагували на його пропозицію і жваво радилися, як обговорюватимуть із паном Незабудком втілення її в життя. Мені не хотілося псувати їм настрій, і тому я не висловила вголос свої сумніви з приводу того, що виручених таким чином коштів може в результаті виявитися значно менше, ніж потрібно знайти на закупівлю трейлера ґумових качечок. І це в ситуації, коли вже місяць немає за що придбати навіть факсового паперу.
Співробітникам відділу збуту містер Гомосапієнс порадив організувати новий вид сервісу: розвозити газети передплатникам на велосипеді замість того, щоб банально користуватися послугами пошти; газеті потрібно було б усього-на-всього найняти для цього школярів та студентів. Така форма доставки у Голландії проявила себе як значно оперативніша та ефективніша, ніж звичайна пошта. Співробітники відділу збуту погодилися з містером Арнольдом, хоча й не знали, як саме вдалося б розв’язати невеличку проблему, яка полягає в тому, що в Україні ключі від поштових скриньок знаходяться у поштарки, тому заносити газети доведеться безпосередньо під двері передплатникам. А враховуючи кількість крадених велосипедів і вузькі ліфти у наших багатоповерхових будинках, представникам такого сервісу доведеться щоразу нести велосипед у руках на 6-й, 7-й, а то й останній поверх. «Одна фірма вже проводила такий експеримент», — пояснив один із співробітників відділу збуту, цей вид сервісу справді користувався неабиякою популярністю серед читачів, але неможливо було знайти охочих виконувати таку працю. Люди звільнялися вже після першого місяця роботи.
«Ви повинні шукати нових читачів ось тут, серед людей, у яких домінує права півкуля головного мозку. Ці люди вміють заробляти гроші, на відміну від інтелектуалів, які вміють їх тільки витрачати!» — щоразу вигукував містер Арнольд, коли ми ходили обідати або вечеряти в один із дорогих ресторанів нашого міста, де він з насолодою частувався осетриною, ікрою та іншими смаколиками української кухні, щоразу приємно дивуючись скромній, за його уявленнями, сумі рахунку. Нас оточували переважно хлопці різного ступеня бритоголовості та дівчата у міні-спідницях критичної довжини, всі в однакових шкіряних куртках, з обличчями, вираз яких у кожного відповідав неписаному стандарту, до якого навряд чи входила звичка що-небудь читати, окрім інструкцій до мобільних телефонів. А світлина із зображенням когось із них за переглядом «Дискурсу КРІСа-2», чи «Арт-КРІСа», не кажучи вже про «КРІС духовний», надихнула би нашого карикатуриста. Не знаю, чи змінив би містер Арнольд свою думку, якби розумів їхні розмови, але я заздрила йому в тому, що він позбавлений приємності слухати ці діалоги.