Того дня ми з містером Гомосапієнсом, як завжди, почали свою роботу о 9.00. У редакції було ще порожньо, мабуть, учора номер здали пізно, я зварила каву, і не встигли ми ще зробити навіть по одному ковтку, як раптом до кімнати (а це був кабінет пана Фіалка) увірвалася якась тітонька, за нею біг розгублений охоронець, який не зумів стримати напору відвідувачки. Тітонька активно розмахувала газетою і обурено жестикулювала.
— Те, що ви робите, — це хамство, — захекано видихнула вона з порога. — Так не можна, я вимагаю компенсації.
— Що трапилося? — поцікавився містер Арнольд.
— То ви ще й на іноземців працюєте? Тоді нічого дивного, тоді я все розумію. Ви тільки подивіться на це! — Її обурення, здається, могло знести стіни невеликого кабінету. Масивна постать жінки невблаганно насувалася на нас, і навіть огрядний містер Арнольд, здається, відчув себе не зовсім затишно, а я про всяк випадок втислася в крісло, міцно вчепившись руками за бильця.
— Ви тільки подивіться, що зробили з моєю статтею. Я — знаний тигиринський митець, мої роботи були відзначені численними преміями та нагородами, і як ви після цього могли таке зробити із МОЇМ (над цим словом вартувало б поставити три наголоси і два знаки оклику, з такою інтонацією воно було вимовлене) текстом? Ви тільки порівняйте.
І тітонька тицьнула мені під ніс газету із виділеним у ній реченням: «Тигиринське мистецтво ще не зовсім занепало», а потім рукописний текст, де було виділено: «Тигиринське мистецтво вже майже зовсім занепало». Я переклала прочитане містерові Арнольдові. Тітонька продовжувала обурюватися:
— Так спотворити статтю. І чию? Та ви ще всі пішки під стіл ходили, коли я вже була визнаною тигиринською мисткинею, я чудово орієнтуюся в ситуації, і якщо я написала, що воно вже майже зовсім занепало, то яке ви мали право виправляти і так брутально поводитися з текстом?
Охоронцеві після тривалих зусиль таки вдалося забрати тітоньку з нашої кімнати. А містер Арнольд іще довго був під враженням:
— Ваші читачі просто не знають міри. Як можна обурюватися на таке незначне виправлення? Редактор для того й існує, щоб виправляти те, що вважає за потрібне. У нас би таку скандальну дописувачку далі охоронця взагалі не пустили і ніколи більше не друкували б її статей. Це нечувано! З кожною дурницею бігти відразу до головного редактора. Та що вона про себе думає?
Цей епізод справив на містера Арнольда надзвичайно сильне враження. Він ще довго міркував над відмінностями між голландською та українською ментальностями, намагався виправдати їх особливостями клімату, історичного, економічного та соціополітичного розвитку, просто виправдати або просто зрозуміти, але день закінчився, а містер Арнольд так і не зміг змиритися з цим нечуваним, на його думку, інцидентом. Я вирішила не засмучувати його ще більше і не розповіла, що подібні сцени трапляються в редакції майже щотижня.
Із матеріалів слідства
Питання: Коли, де і за яких обставин ви востаннє бачили зниклого громадянина Голландії містера Арнольда Гомосапієнса?
Відповідь: У ресторані «Інтерекстрім», 8 березня, де наша редакція святкувала вихід 500-го номера.
Питання: Як поводився містер Гомосапієнс під час вечірки?
Відповідь: Він виголосив тост «За комерцію і процвітання», всі випили, крім пана Айвазовські, потім пішов танцювати зі співробітницями рекламного відділу. Далі виголосив тост «За нові напрямки розвитку, забудьмо старе», всі знову випили, крім пана Айвазовські і пана Незабудка. Потім пан Незабудко підсів до мене, і ми почали розмовляти про старі добрі часи, далі я погано пам’ятаю деталі, перепрошую. Ми з паном Незабудком і паном Айвазовські взяли таксі й поїхали до мене, засиділися до ранку, і всі разом прийшли сюди на допит, чомусь усі три виклики принесли на мою адресу.
Питання: Як ви ставилися до містера Гомосапієнса?
Відповідь: Я мало з ним спілкувався, тільки через перекладача. Але хоча я не проти, щоб КРІС-2 перетворився на успішний комерційний проект, не хотілося б уподібнюватися до бульварних видань, досить із нас засилля російськомовної попси. Газета, яка не виховує свого читача, не заслуговує на повагу, тому не знаю, чи зміг би я працювати в такій газеті. А особисто проти містера Арнольда я нічого не маю. Не мав. Перепрошую.