Знайдено серійного вбивцю
Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші газети нашого міста — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці» через тридцять днів після зникнення містера Арнольда. «У скоєнні п’яти кривавих злочинів зізнався безробітний громадянин К., — писали газети. — Його вигнала з дому дружина за алкоголізм, і він у такий спосіб вирішив помститися всім, хто заходив у під’їзд. Зловживання алкоголем призвело до зрушень психіки злочинця, і вже після 100 грамів горілки він починав бачити у кожному перехожому чоловічої статі коханця своєї дружини, тому кидався на нього з ножем. Існує припущення, що йому допомагали у скоєнні злочину, але К. вперто відмовляється назвати спільників».
Чому слід бути лаконічним, коли тебе допитують
Ми сиділи в гуртожитській кімнаті Сніжани й намагалися порозумітися попри те, що 38 її папуг брали активну участь у нашому діалозі. Точніше, складалося враження, що це ми беремо участь у їхньому полілозі, бо навіть коли ми замовкали, вони продовжували розкладати на два голоси свою традиційну партію:
— Пр-р-р-ек-р-р-асно. Пр-р-р-ек-р-р-асно, — рипіла частина птахів.
— Не свар-р-р-іться, — перекрикували їх інші.
Решта звуків поступалися силою й тонули в цьому скреготливому хорі. Не знаю, як Сніжані з чоловіком і дитиною вдається спілкуватися, але мої нетреновані голосові зв’язки відмовлялися витримувати таку серйозну конкуренцію, і я змушена була відповідати на прискіпливі питання Сніжани мало не на мигах.
— Розумієш, ти описуєш забагато дрібниць. Ну яка їм різниця, як говорить наш Незабудко, скільки дітей у його сестер, я сама, чесно кажучи, не пам’ятаю, шість, чи сім?
— Шість, — це було все, що я змогла вставити в інтенсивний монолог Сніжани, але це було й так багато. Коли Сніжана починає емоційно щось пояснювати, співрозмовнику переважно залишається тільки кивати головою на знак згоди. І то не всі встигають потрапляти в такт. Сніжана говорить дуже швидко. Перервати її, заперечити, а тим більше висловити сумнів надзвичайно складно.
— Шість то шість.
— Скоро буде сьоме, одна з них вагітна, — сказала я і сама здивувалася, що встигла сказати аж так багато.
— Усе це дурниці. Слідству важливо знати, що підозрілого кожен із наших співробітників сказав або зробив протягом останнього тижня. Наприклад, те, як тебе викликали в лікарню під час забави перед тим, як викрали Арнольда, — дуже підозріло. Про це треба розповісти детальніше. Подзвонили на мобільний і сказали, що в результаті автокатастрофи до них привезли жінку без документів. Перед тим, як втратити свідомість, вона сказала твій телефон, правильно? — Сніжана готувала мене до чергового допиту в міліції, нервуючись через мою повільність та зосередженість на другорядних деталях.
— Угу, — пробубнила я, а Сніжана тим часом продовжувала: — Але звідки вони знали номер твого мобільного? Подумай про тих, хто може потрапити у список підозрюваних. Викрадачеві було потрібно, щоб ти поїхала з «Інтерекстріму». Навіщо? Бо крім тебе Гомосапієнс ні з ким не може порозумітися? Хіба з Маргаритком, але той не прийшов. До речі, чому? Можливо, в цьому йому теж допомогли.
— Пр-р-р-ек-р-р-асно. Пр-р-р-ек-р-р-асно. Не свар-р-р-іться. Не свар-р-р-іться, — кричали папуги.
Як поєднати переконання з маркетингом
Пан Маргаритко — заступник головного редактора і заступника головного редактора, а також виконувач обов’язків редакторів усіх відділів, у приватному спілкуванні Ґеньо, — хворобливий 30-річний чоловік, який знає кілька іноземних мов і не дуже цікавиться спортом. Він прийшов до нашої газети з проектом створення поетичної рубрики, ведучим якої збирався стати, але оскільки вакансії на таку посаду не знайшлося, йому запропонували завідувати відділом спорту.