Отже, наш містер Арнольд також запросто міг бути «липовим» консультантом. Але про що тоді домовлявся з ним наш Інвестор? І що означали цифри навпроти прізвищ Маргаритка і Фіалка в блокноті Гомосапієнса?
Як це розуміти, або Vanіtas vanіtatum et omnіa vanіtas
Коли я зустріла Михайла Івановича із псом у парку, слідчий застуджено покашлював і після кількох хвилин спілкування запропонував зайти до нього на чай. Я погодилася.
У помешканні цього чоловіка на мене чекало ще більше здивування, ніж під час першого візиту до службового кабінету. Його покійна дружина була художницею і багато часу присвячувала створенню затишку в їхньому помешканні. У цій звичайній трикімнатній квартирі панувала вишукана, екстравагантна і дуже неспокійна атмосфера. Ніби це було не приватне помешкання, а виставковий зал, де когось поселили. Стіни розмальовані велетенськими екзотичними квітами, зображення багатьох із них я бачила в ботанічних атласах, на цих квітах розпластані метелики, але не намальовані, а засушені і пришпилені до шпалер.
— Вони залітають влітку у вікна, напевно, на квіти. Деякі гинуть, обпалюючись на лампочці. Мені шкода їх викидати, і я пришпилюю їх тут, — пояснив Михайло Іванович.
У вітальні меблів майже не було, на килимовому покритті лежало кілька подушок різного розміру, очевидно, вони слугували кріслами. У кутку стояла лежанка, накрита карпатським ліжником. На маленькому столику розмістився антикварний телефон у стилі 20-х років минулого століття. Телевізора не було, зате був акваріум. Води у ньому не було, а по невеликих камінцях повзали скорпіони.
Поки Михайло Іванович запарював чай на кухні, я почала роздивлятися книжкові полиці на стінах кімнати. Ботанічні, ентомологічні та географічні атласи, кілька полиць енциклопедій різними мовами та словників, здебільшого перекладних, кілька стелажів із художньою літературою, альбоми із зображеннями холодної та вогнепальної зброї, путівники. І окрема поличка з детективами: Агата Крісті, Дешил Хеммет, Жорж Сименон, Фрідріх Дюрренматт, Олександра Марініна, Дарія Донцова, Борис Акунін і навіть Андрій Курков.
— Подобається? — з помітними нотками гордості в голосі запитав господар. Він приніс тацю із мате.
— Я завжди мріяла про таку бібліотеку.
— У мене батьки були філологами, а почала збирати ще бабця. Мій внесок — тільки атласи й детективи. Я запарив мате, не знаю, чи тобі сподобається. Може, перейдемо на «ти»?
— Я люблю мате.
— Я теж. Мені друг присилає з Арґентини.
— У тебе немає телевізора?
— Ні, а навіщо?
— Більшість людей не ставить собі цього запитання.
— Як там справи у вас у редакції?
— Це черговий допит чи спроба попліткувати?
— Ти не хочеш залишитися в мене на ніч? — раптом запитав Михайло Іванович.
Це питання рідко звучить несподівано. Переважно еротичні флюїди згущуються в повітрі значно раніше, ніж хтось наважується на це запитання. Навіть якщо флюїди ці тільки односторонні. Але цього разу я аж ніяк не могла передбачити такого розвитку подій. Більше того, його, здається, не змогла б передбачити навіть Сніжана. Після кількох перших допитів вона припинила примушувати мене вбирати міні-спідниці й робити яскравий макіяж, вважаючи, що «Міша нормальний, на нього це не впливає». Це був перший відомий мені факт помилковості Сніжаниних прогнозів.
Мою розгублену мовчанку Михайло Іванович потрактував як згоду і присунувся до мене ближче, підставляючи губи для поцілунку. Цим він здивував мене в черговий раз, і я, в повному розгубленні, замість того, щоб поцілувати його, потягнула з трубочки мате. Це не вплинуло на його наміри. Він м’яко забрав у мене з рук напій і підсунувся ще ближче. Несподівано для себе я зірвалася з місця й вибігла з кімнати.
Коли через деякий час я повернулася, Михайло Іванович сидів на тому ж місці й сьорбав мате крізь металеву трубочку.