— Коли чоловіки одягали жіноче вбрання, це теж вважалося непристойним. Зате тепер жінки носять штани, а багато чоловіків навіть у найбільшу літню спеку не можуть убрати на себе легкої сукні чи спідниці. Чому ніхто не організує рух захисту їхніх прав? До речі, розподіл одягу за статями не відразу виник у європейській культурі. Давні греки носили туніки.
— Ну добре, а тебе не ображає, що чоловік раніше завжди розраховувався за свою супутницю в ресторані чи кав'ярні, подавав їй руку на сходах чи при виході з транспорту, підтримував за лікоть при потребі і без, я вже не кажу про варварський звичай, згідно з яким юна панночка не мала права нікуди з'являтися без супроводу, аби не скомпрометувати своєї репутації.
— Багато з цих звичаїв у нас збереглися й зараз, але це просто ритуал, нічого більше. Британці ж не вважають свою королеву символом, який суперечить їхнім демократичним свободам. Чому тоді жінка повинна ображатися на чоловічу галантність?
— А якщо чоловік не дозволяє дружині працювати, забезпечуючи сім'ю, — це не приниження жінки?
— Це звичайний побутовий рагулізм, у поширенні якого часто винні самі жінки, які дозволяють так із собою поводитися.
— А як щодо зміни прізвища? Чому міняють жінки, а не чоловіки?
— Але ж давно ніхто нікого не примушує.
— А що ти думаєш з приводу розподілу хатньої роботи на «чоловічу» і «жіночу»? Чому чоловіків переважно не вчать куховарити, а жінок — тримати молоток у руках?
— Я думаю, розподіл повинен бути за інтересами, а не за статями. До речі, думка про те, що з чоловіків виходять значно кращі кулінари, ніж із жінок, достатньо поширена, тож тут ти не зовсім маєш рацію.
— А чи повинні жінки служити у війську?
— У війську повинні служити найманці.
— Я чув, у вашій країні, крім імені і прізвища, у людей є ще «по батькові». А що лишається від матері?
— Це не українська традиція, а російська, яку примусово насадили в Україні. Тепер це поширено, але згодом цілком може статися, що ця традиція знову зникне.
— Ну, а «чоловічі» і «жіночі» професії? Чому жінки рідше опиняються на керівних посадах, рідше здобувають «престижну» освіту, частіше працюють на низькооплачуваних роботах?
— Я згодна з тобою, що жінкам, які хочуть робити кар'єру, пробитися важче, ніж чоловікам. Проти них існує упередження, і з цим справді варто боротися.
— Ну, а якщо жінка так вихована, що не уявляє собі іншого існування, ніж біля кухні і дітей, хіба це справедливо?
— Несправедливо, але й багатьох хлопчиків батьки виховують у переконанні, що вища освіта — це марне витрачання часу і грошей. Заробляти на життя можна й без вищої освіти. Виховання — це кому як пощастить.
— А якщо в тебе колись народиться донька, як ти виховуватимеш її? У феміністичному дусі чи в традиційному?
— Для мене важливо, щоб вона була щасливою, а які саме переконання їй у цьому допоможуть, це вирішувати їй самій. Я не матиму права їй нічого нав'язувати.
Герман та українська емансипація. Спроба друга. Практична
— Доцю, ти не знаєш, хто сьогодні перестелив усі ліжка вдома, поки ми були на роботі? — обережно запитала мама за вечерею.
— Навіщо ти перестилав ліжка? — запитала я Германа.
— Щоб допомогти твоїй мамі, на ній і так майже вся домашня робота. Обов'язки повинні бути розподілені рівномірно між усіма членами сім'ї.
— Він завжди так робить? — запитала мама, коли я старанно переклала їй відповідь Германа.
— Він уважає, що українські жінки повинні жити інакше, і хоче показати нам, як саме.
Після вечері Герман позбирав брудний посуд і почав його мити.
— Ти що? — злякалася мама. — Негайно облиш. Ти — гість!
Але Герман не зрозумів, а я не спішила перекладати йому цей зойк.
— Скажи йому, нехай негайно припинить. Цього ще тільки бракувало, — обурилася мама. — Поясни йому, що гості в нас посуду не миють. А крім того, він усе одно не зробить так, як потрібно.
Як Герман, так і мама виявилися більш упертими, ніж думали одне про одного, і ця сцена відтепер повторювалася після кожного сніданку, обіду й вечері. Спершу посуд мив Герман, а потім, коли він ішов із кухні, мама перемивала все «начисто». Коли Герман побачив, що робить мама, він образився, але спроб емансипувати нарешті нашу сім'ю не полишив.
Майже два дні він просидів над словником, виписуючи і вивчаючи напам'ять назви різноманітних продуктів, а третього дня взяв сумку і вирушив на базар. Сам, без супроводу. Коли повернулася мама і побачила на столі паруючу вечерю, а холодильник — заповненим продуктами, вона вперше за весь час гостювання у нас Германа втішилася його спробам модернізувати наш побут.