Таким чином, минуло близько п’яти тижнів і, на втіху Гілбертові Гріфітсу, для Клайда нічого не було зроблено; йому давали змогу перебувати в колі своїх товаришів по підвалу і розмірковувати, що з ним буде далі. Ставлення до нього навколишніх людей, серед них Ділларда і дівчат, робило його становище зовсім дивним.
Однак через місяць після приїзду Клайда (і головним чином тому, що Гілберт, здавалося, не бажав нічого говорити про нього) Гріфітс-старший спитав одного разу:
— Ну, як там твій двоюрідний брат? Що він поробляє?
І Гілберт, трохи стривожений тим, що може провіщати це запитання, відповів:
— З ним усе гаразд: я влаштував його в декатирувальну. Адже це правильно?
— Так, почати він міг з декатирувальної, це нічим не гірше від будь-якого іншого місця. А тепер ти якої думки про нього?
— Не дуже високої,— відповів Гілберт з тим упевненим і незалежним виглядом, який завжди тішив його батька. — Він може пра-
цювати. Але, по-моєму, він не з тих, хто здатний висунутися тут. Крім того, схоже на те, що він не дуже наполегливий і енергійний. Надто м’який, я думаю. Я не кажу, що він нікуди не годиться, — може, він і не такий уже поганий. Тобі він подобається, а я можу помилятися. А все-таки, мені здається, коли він їхав сюди, він розраховував головним чином на те, що ти йому допоможеш просто як родичеві.
— Ти думаєш? Ну, якщо він розраховував на це, то він помилився! — сказав Гріфітс-батько і тут же додав з добродушною посмішкою — А може, він не такий непрактичний, як ти думаєш? І взагалі він ще зовсім недавно тут, щоб ми могли що-небудь сказати. В Чікаго він справив на мене інше враження. Крім того, у нас же знайдеться не одне містечко, куди його можна посадити без особливого риску, і він справиться, навіть якщо він і не найталановитіший хлопець на світі. А як він хоче задовольнятися в житті скромним місцем, то це його діло. Мене це не обходить. В усякому разі, я поки що не збираюся відсилати його і не хочу ставити на відрядну роботу. Це не годиться. Адже, кінець кінцем, він наш родич. Нехай ще попрацює трохи в декатирувальній, а ти подивися, на що він здатний.
— Слухаю, — відповів син, сподіваючись, що батько, через неуважливість, залишить Клайда там, де він був тепер, — на найнижчій посаді, яка тільки існувала на фабриці.
Але Семюел Гріфітс, на велике синове розчарування, додав:
— Треба якось цими днями запросити його на обід. Я вже думав про це, але мені все ніколи поговорити з мамою. Адже він ще не був у нас?
— Ні, сер, наскільки мені відомо, — відповів Гілберт похмуро. Йому це зовсім не подобалося, але він був надто тактовний, щоб зразу ж запротестувати. — Ми чекали, поки ти сам заговориш про це.
— Ну й чудово, — продовжував Семюел. — Довідайся, де він живе, і запроси його. Можна й наступної неділі, якщо ми вільні.
Помітивши тінь сумніву і невдоволення в синових очах, він додав:
— Послухай, Гіл, адже він усе-таки мій племінник і твій двоюрідний брат, і ми не можемо зовсім його ігнорувати. Це не годиться, ти сам розумієш. Поговори сьогодні ж увечері з мамою, або я поговорю, і влаштуємо це.
Він закрив шухляду столу, де шукав якісь папери, встав, узяв пальто та капелюха і вийшов з контори.
Внаслідок цієї розмови Клайдові було надіслано запрошення на родинну вечерю наступної неділі, о-пів на сьому. За звичаєм щонеділі о-пів на другу в Гріфітсів бував урочистий обід, на який запрошувалися місцеві або приїжджі друзі й знайомі; о-пів на сьому майже всі гості вже роз’їжджалися, звичайно їхали куди-небудь і Белла та Гілберт, а для м-ра і м-с Гріфітс і для Майри подавалася холодна вечеря.
Але цього разу м-с Гріфітс, Майра та Белла вирішили, що всі вони будуть удома; тільки Гілберт, взагалі невдоволений з цієї витівки, заявив, що його запросили в інше місце і він може в цю годину заїхати додому лише на кілька хвилин. Таким чином, на велику втіху Гілбертові, Клайд буде прийнятий у тісному родиннсму колі і не зустрінеться ні з ким із звичайних відвідувачів дому Гріфітсів, які можуть заїхати вдень, — не доведеться рекомендувати його знайомим, якось пояснювати його присутність… До того ж це слушна нагода придивитися до Клайда і скласти собі уявлення про нього, не беручи на себе ніяких зобов’язань.
А на той час відносини з Діллардом, Рітою та Зеллою обернулися для Клайда у важку проблему, і отут на нього серйозно вплинуло рішення Гріфітсів. Після вечора у Зелли Шумен, Діллард, Зелла та Ріта, незважаючи на Клайдову ухильність, вирішили, що він мусить бути і буде підкорений чарами Ріти. Клайдові не раз натякали, що їм треба знову зустрітися і, нарешті, Діллард просто запропонував тісною компанією (вони з Клайдом і обидві дівчата) з’їздити куди-небудь на суботу і на неділю — найкраще в Утіку або Олбені. Дівчата, звичайно, погодяться. Якщо в Клайда є які-небудь сумніви або побоювання, Діллард сам домовиться через Зеллу з Рітою.