І весь час, аж до недільного вечора, він уже не думав ні про Ріту, ні про Ділларда і Зеллу, а тільки про наступний візит. Це справді подія — потрапити в такі високі сфери!
Єдиною перешкодою всьому був Гілберт Гріфітс, який під час зустрічей завжди дивився на Клайда такими суворими, холодними очима. Він, можливо, теж буде там цієї години і, напевно, набере гордовитого вигляду, щоб примусити Клайда відчути себе нікчемою (Клайд іноді признавався собі, що Гілбертові це вдається). Безперечно, якщо Клайд спробує гідно поводитися в домі Гріфітсів, Гілберт потім постарається як-небудь відплатити йому на фабриці. Він може, наприклад, розповідати своєму батькові про Клайда тільки погане. Зрозуміла річ, якщо людину тримають у цьому паскудному підвалі і не дають ніякої можливості проявити себе, — як він може сподіватися на успіх, на кар’єру? І завжди йому так не щастить: треба ж було, приїхавши сюди, наткнутися на цього Гілберта, який так на нього схожий і невідомо чого терпіти його не може.
Однак, незважаючи на всі ці сумніви, Клайд вирішив якнайкраще використати цю нагоду і в неділю, о шостій годині, пішов до будинку Гріфітсів; на нього чекало нелегке випробування, і нерви його були дуже натягнуті. Він підійшов до великих чавунних воріт, підняв важку клямку і попрямував широкою, викладеною цеглою стежкою до головного входу, відчуваючи внутрішнє тремтіння, немовби на порозі якоїсь небезпечної пригоди. Він ішов, і йому здавалося, що на нього вже звернені допитливі, критичні погляди. Може, м-р Семюел, або м-р Гілберт, або яка-небудь з його сестер дивляться на нього з-за цих важких завісок. З вікон нижнього поверху лилося м’яке, привітне світло.
А втім, тривога Клайда була нетривала. Служник відчинив двері, взяв у нього пальто і запросив пройти у простору вітальню, яка дуже вразила його. Вона здалася Клайдові, навіть після готелю «Грін-Девідсон» і клубу в Чікаго, надзвичайно красивою: тут були такі чудові меблі, стінний годинник, стіл надзвичайних розмірів, розкішні килими та драпіровки. Вогонь палав у великому каміні, перед яким півколом стояли стільці й крісла; в різних кінцях кімнати горіли лампи. У вітальні в цю хвилину нікого не було, але поки Клайд неспокійно озирався довкола, в глибині кімнати, де були великі сходи, що вели нагору, зашурхотів шовк, і Клайд побачив м-с Гріфітс, яка наближалась до нього. Це була лагідна, худа, змарніла жінка, рухалася вона швидко, поводилася люб’язно, хоч, за звичаєм, і дещо стримано, і через кілька хвилин Клайд уже почував себе в її присутності легко й спокійно.
— Мій племінник, чи не так? — посміхнулася вона.
— Так, — відповів Клайд просто і, завдяки хвилюванню, з надзвичайною для нього гідністю — Я — Клайд Гріфітс.
— Дуже рада бачити вас у себе, — почала м-с Гріфітс з певним світським апломбом, який вона засвоїла, нарешті, за роки, перебуті в місцевому вищому товаристві.— І мої діти, звичайно, так само будуть раді. Белли і Гілберта якраз немає вдома, але, я думаю, вони скоро повернуться. Чоловік зараз відпочиває, але я вже чула кроки в його кімнаті, значить, він скоро буде тут. Чи не сядете? — вона вказала на великий диван. — Ми майже завжди вечеряємо одні в неділю, і я подумала, що буде дуже приємно, якщо ми з вами зустрінемося в тісному родинному колі. Як вам подобається Лікург?
Вона опустилася на диван перед каміном, і Клайд досить незручно сів на певній відстані від неї.
— Місто мені дуже подобається, — відповів він з усмішкою, намагаючись потрапити їй у тон, — Звичайно, я бачив ще надто мало, але те, що я бачив, мені сподобалося. І я ніде ніколи не бачив такої гарної вулиці, як ваша, — додав він захоплено. — Такі великі будинки, такі чудові сади!
— Так, ми всі дуже пишаємося нашою вулицею, — відповіла, посміхаючись, м-с Гріфітс; вона завжди з найбільшим задоволенням думала про те, який красивий і розкішний її будинок на Уікігі авеню. Вони з чоловіком так довго добивалися всього цього! — Наша вулиця, здається, всім подобається. Її прокладено давно, коли Лікург ще був просто селом. Та забудували і зробили її такою красивою тільки за останні п’ятнадцять років… А тепер ви повинні розповісти мені про ваших батьків. Ви знаєте, мені ніколи не доводилось зустрічатися з ними, хоч, звичайно, чоловік часто говорив про них, тобто про свого брата, — виправилась вона. — Мені здається, він не зустрічався з вашою матусею. Як поживає ваш батько?