Він махнув рукою і ляснув пальцями, показуючи, як просто це вийшло.
А Роберта, зраділа і трохи злякана його признанням, сказала зніяковіло:
— Це правда?
Воца згадала, що й сама думала про нього.
— Так, і навіть більше, — продовжував Клайд. — Я весь день думав про вас. Правда, правда! Мені дуже хотілося зустріти вас сьогодні вранці і привезти сюди.
— Ну, що ви, містер Гріфітс! Не треба так говорити, — благаюче сказала Роберта, побоюючись, що ця несподівана зустріч може надмірно швидко зблизити їх.
Розмова ставала занадто інтимною, і це не подобалося їй: вона боялася і Клайда, і самої себе, намагалася дивитися на нього холодно чи принаймні байдуже, але це була не дуже успішна спроба.
— Все одно це правда, — настоював Клайд.
— А тут і справді дуже гарно, — сказала Роберта. — Ми з подругою були тут вже кілька разів.
— Ось як! — Захват охопив Клайда. Вонаі так чудесно посміхалася! Він почав розповідати про те, як йому тут подобається і як він учився плавати і гребти. — І подумати тільки! Повертаю сюди човен і раптом бачу: ви стоїте і дивитесь на лілії. Правда, дивно? Я мало не впав у воду. Здається, я ніколи ще не бачив вас такою гарненькою, як у цю хвилину, коли ви стояли там, на березі.
— Ну, що ви, містер Гріфітс! — знову спробувала спинити його Роберта. — Не треба так казати. Боюся, що ви страшенний підлесник, через це й починаєте відразу говорити такі речі.
Клайд знову покірно глянув на неї, а вона посміхнулася йому і подумала, що він ніколи ще не був такий гарний. Але що б він сказав, майнула в неї думка, якби вона призналася йому, що саме перед тим, як він з’явився в своєму човні з-за того мису, вона так само думала про нього і хотіла, щоб він був тут з нею замість Грейс. І в своїх мріях вона бачила, як вони сидять поруч, розмовляють, може, навіть тримаючи за руки один одного. У своїх мріях вона навіть дозволяла йому обійняти себе за талію. Звичайно, багато хто з людей сказав би, що це жахливо. І він ніколи не повинен довідатися про це, ніколи. Це дуже велика інтимність, це безсоромність. А все-таки вона мріяла про це. Та що подумали б у Лікурзі, якби побачили, що Клайд катає її по озеру? Він — завідуючий відділом, її начальник, а вона — звичайна робітниця. Що про це скажуть! Може навіть зчиниться скандал! Але ж Грейс Марр скоро буде з ними. Звичайно, Роберта все пояснить їй. Він плив поблизу, впізнав її і допоміг нарвати квітів. Що тут такого? Справді ж, майже неможливо було не погодитись.
Клайд скерував човна так, що вони пливли тепер серед латаття. Відклавши набік весло, він рвав квіти з довгими вогкими стеблами і кидав до її ніг. Вона напівлежала, відкинувшись на сидінні, опустивши одну руку у воду, як робили інші дівчата. На якийсь час вона заспокоїлася і милувалася Клайдом — його обличчям, руками; розтріпане волосся спадало йому на очі. Який він гарний!
РОЗДІЛ XVI
Усі наступні дні і Клайд, і Роберта були під враженням цієї прогулянки і не переставали думати про те, як дивовижно, як романтично звів їх щасливий випадок; проте обоє розуміли, що їм не треба бути знайомими ближче, ніж дозволяється начальникові і підлеглій.
Тоді, на озері, вони погомоніли кілька хвилин, — Клайд говорив про те, які гарні лілії і як йому приємно збирати їх для неї,— потім узяли в човен Грейс і повернулися до пристані.
І, опинившись на березі, Клайд і Роберта знову розгубилися: вони не знали, як бути далі. Повертатися в Лікург разом? Роберта розуміла, що це буде необережно: ще підуть усілякі балачки. І Клайд, з свого боку, думав про Гілберта і про інших знайомих йому людей. Можуть бути неприємності. Що скаже Гілберт, якщо це дійде до нього? Через це і Роберту, і Клайда, і навіть Грейс узяв сумнів, чи обачно повертатися разом? Грейс турбувалась за свою репутацію і до того ж її ображало, що Клайд анітрохи не цікавиться нею. І Роберта, помітивши настрій подруги, спитала її:
— Як нам бути, по-твоєму? Може, попросимо пробачення і попрощаємось?
Вона думала, як вийти з скрутного становища, не образивши Клайда. Сама вона була наче зачарована, — якби тут не було Грейс, Роберта поїхала б з ним. Але з Грейс, яка до того ж так нервує, це неможливо. Треба придумати якусь причіпку і пробачитись.
І Клайд теж думав, як йому бути: чи поїхати з дівчатами, рискуючи, що хтось із знайомих може побачити його і розповісти про це Гілбертові, чи під якимсь приводом залишити їх. Проте він не міг нічого придумати і вже ладний був вести їх до трамвая, як враз їх окликнув Шерлок, молодий електромонтер, що жив у домі Ньютонів. Він якраз збирався назад у місто разом з приятелем, у якого був маленький автомобіль.