Але зараз, хоч як їй хотілося піти до нього, вона не наважувалася: це дасть йому бажану можливість заговорити з нею, а найстрашніше, що і для неї це бажана можливість. Вона вагалася: з одного боку, обов’язок перед Клайдом, як завідуючим, з другого — відданість давнім правилам поведінки, що так суперечили цьому новому владному потягові до Клайда і придушеному бажанню почути, що він їй скаже». Нарешті вона взяла зіпсовану пачку комірців і поклала до нього на конторку. Руки її тремтіли, обличчя зблідло, вона задихалася. А Клайд у цей час марно намагався підрахувати по талонах виробіток штампувальниць: думки його були далекі від оцих підрахунків. Потім він підняв голову. Перед ним, нахилившись, стояла Роберта. Нерви його напружилися, горло і губи пересохли: от слушна нагода:, про яку він мріяв. Він бачив, що Роберта мало не задихається, її нерви більше не витримували: вона розуміла, що поводиться надто сміливо і сама себе обманює.
— Там, нагорі, помилилися з цією пачкою, — почала вона, плутаючись у словах, — а я не помітила, поки майже всі не проштемпелювала. Це розмір п'ятнадцять з половиною, а я майже на всіх комірцях поставила шістнадцять. Пробачте мені, будь ласка.
Клайд помітив, що вона намагається посміхнутися і удати з себе спокійну, але щоки її зовсім побіліли, а рука, яка тримала комірці, тремтіла. Він одразу зрозумів, що, хоч вона прийшла до нього з цією помилкою, як дисциплінована робітниця, добре обізнана з фабричними порядками, все ж тут приховується щось більше. Слабка, злякана і все ж спонукувана коханням, вона давала йому нагоду, якої він шукав, і хотіла, щоб він скористався з цього. І Клайд, першої хвилини збентежений і схвильований її раптовою появою, тут же підбадьорився і осмілів мало не до зухвальства: він ніколи ще не був таким рішучим щодо неї. Її вабить до нього, це ясно. Він їй подобається, і вона досить розумна, щоб дати йому можливість поговорити з нею. Чудово! Яка мила ця сміливість!
— Ні, це нічого, — сказав Клайд, прикидаючись спокійним і впевненим, хоч навіть зараз ніяковів перед нею. — Я відправлю їх униз, до пральні, а потім побачимо, чи не можна буде поставити новий штамп. Але це, по суті, не наша провина.
Він ласкаво посміхнувся їй, і вона, хоч мала вже відійти, відповіла йому стриманою посмішкою, побоюючись, чи не надто ясно впадає у вічі, що саме привело її сюди.
— Ні, не йдіть, — додав він швидко. — Я хочу у вас щось спитати. Ще від неділі я шукаю нагоди поговорити з вами. Нам треба де-небудь зустрітися, згода? Правда, за тутешніми правилами завідуючий не повинен мати нічого спільного з робітницею свого відділу — я хочу сказати, за межами фабрики. Але мені все-таки хочеться з вами зустрітися, гаразд? Знаєте, — і він посміхнувся їй ніжно і вкрадливо, — відтоді як ви тут працюєте, я просто до нестями захоплений вами, а після неділі стало ще гірше. І я не хочу, щоб якесь старе правило стало поміж нас. А ви?
— Справді, не знаю, чи зможу я… — відповіла Роберта; тепер, коли все сталося так, як їй хотілося, вона жахалася своєї сміливості. Вона тривожно озиралася, і їй здавалося, що очі всіх, хто є в штампувальній, стежать за нею. — Я живу в містера і місіс Ньютон — це сестра і зять моєї подруги, і вони дуже суворі. Інша справа, коли б… — вона хотіла додати «коли б я була вдома», але Клайд перебив її:
— Тільки, будь ласка, не відмовляйтеся! Будь ласка! Мені необхідно бачити вас! Я не хочу завдавати вам ніяких неприємностей, інакше я з радістю прийшов би до вас додому.
— Ні, ні, це неможливо, — застерегла Роберта. — В усякому разі поки що не можна.
Своєю зніяковілістю вона несвідомо дала Клайдові зрозуміти, що коли-небудь пізніше хотіла б прийняти його у себе.
— Ну, гаразд, — усміхнувся Клайд, бачачи, що вона вже йде на поступки. — Ми можемо просто пройтися — хоча б вашою вулицею, якщо хочете, в кінці її, де майже немає будинків. Або давайте погуляємо в маленькому парку Могаук, якраз на березі, на захід від Дрім-ленда, знаєте? Приїжджайте туди, я зустріну вас біля зупинки. Згодні?
— Але я боюся… я боюся їхати так далеко. Я ніколи нічого такого не робила. — Вона подивилася на Клайда щирим невинним поглядом. Він був у захваті: вона така мила, і в них буде побачення! — Знаєте, — продовжувала Роберта, — я просто боюся їздити куди-небудь одна. Тут так полюбляють розпускати плітки. Хто-небудь, звичайно, мене побачить. Але…