— Але… що?
— Боюся, що я надто довго стою біля вас. Як по-вашому?
Вона мало не задихнулася, сказавши це. І Клайд, зрозумівши, які
відверті її слова, хоча в них, власне, нічого не було незвичайного, сказав поквапно і наполегливо:
— Ну, тоді давайте зустрінемося в кінці тієї вулиці, де ви живете. Виходьте сьогодні ввечері на кілька хвилин, — скажемо, на півгодини, гаразд?
— Ні, сьогодні я не можу… Не так скоро. Я повинна спершу подивитися… влаштувати… Якось іншим разом…
Схвильована і збентежена цією надзвичайною подією в її житті, вона, як іноді бувало і з Клайдом, то посміхалася, то хмурилася, сама того не помічаючи.
— Тоді, може, в середу ввечері, о-пів на дев'яту або о дев’ятій? Ви прийдете? Ну, будь ласка!
Роберта тривожно обмірковувала, що відповісти. З цю хвилину вона безмірно подобалася Клайдові: вона озиралася, мабуть усвідомлюючи, що на неї дивляться і що вона стоїть біля нього надто довго як для першої розмови.
— Я думаю, мені тепер краще піти на своє місце, — сказала вона, не відповідаючи на його запитання.
— Ще хвилинку, — просив Клайд. — Ми з вами не домовилися,
0 котрій годині в середу. Адже ви прийдете? Виходьте о дев’ятій або о-пів на дев’яту, — словом, коли хочете. Я чекатиму, починаючи з восьмої. Прийдете?
— Ну, гаразд. Скажемо, о-пів на дев’яту або між пів на дев’яту
1 дев'ятою, якщо я зможу. Добре? Якщо зможу, я прийду. А коли що-небудь трапиться, я скажу вам уранці.
Вона почервоніла і знову озирнулася зніяковіло і тривожно, потім швидко попростувала до свого місця; вона вся тремтіла з голови до ніг і мала такий винуватий вигляд, наче її викрили в страшному злочині. А Клайд за своєю конторкою мало не задихнувся від хвилювання… Чи не чудо, що він так говорив з нею, і вона погодилася, вона наважилася на побачення з ним тут, у Лікурзі, де його всі добре знають? Це щось надзвичайне!
А Роберта думала, як чудесно буде погуляти і поговорити з ним при світлі місяця, відчувати потиск його руки і слухати його ніжний, пестливий голос.
РОЗДІЛ XVII
Було зовсім темно, коли Роберта в середу ввечері крадькома вислизнула з дому, щоб зустрітися з Клайдом. Але перед цим скільки сумнівів і боротьби з самою собою! їй не тільки важко було подолати власні внутрішні вагання, — викликала немало тривог і задушлива, пошла і святенницька атмосфера, що оточувала її в домі Ньютонів. Відтоді як Роберта приїхала сюди, вона нікуди не виходила без Грейс Марр. А тут ще в цю середу, — вона зовсім забула про це, розмовляючи з Клайдом, — вона умовилася піти з Ньютонами і Грейс до баптистської церкви, де мала відбутися проповідь, а потім — вечір для парафіян з різними іграми, чаєм, тістечками і морозивом.
Через це вона була серйозно заклопотана, не знаючи, як їй звільнитися з цей вечір, поки не згадала, що за два дні перед тим м-рЛі-гет, помітивши, як добре і швидко вона працює, запропонував їй повчитися шити у м-с Брейлі, в сусідньому з штампувальною швейному цеху. Тепер, коли Клайдове запрошення збіглося із зібранням у церкві, Роберта вирішила сказати Ньютонам, що в цей вечір вона мусить піти додому до м-с Брейлі. Вона скаже це в середу ввечері, перед обідом. Таким чином вона зможе зустрітися з Клайдом. І вона встигне повернутися додому до повернення Ньютонів і Грейс. Так солодко буде слухати його… знову почути, як тоді, в човні, що вона здалася йому найгарнішою дівчиною в світі, коли стояла на березі і дивилася на водяні лілії. Багато, багато думок — невиразних, лякаючих, яскравих, — обсідало її: як і куди вони підуть і як потім зустрічатимуться, якщо вона зуміє зробити так, щоб вони стали друзями і щоб це не пошкодило ні їй, ні йому. Якщо буде потрібно, вона піде з фабрики і пошукає якого-небудь іншого місця, — отже, Клайд не відповідатиме за неї.
Ще одне хвилювало її: як їй одягнутися? Вона бачила, що в Лікурзі багато робітниць одягаються краще, ніж у Більці і Тріпетс-Мілсі. Але вона значну частку свого заробітку надсилала матері, а коли б не це, вона так само могла б чудово одягнутися. І тепер, коли Клайд заволодів усіма її думками, вона турбувалася про свою зовнішність; увечері, після того як вони умовилися про зустріч, вона переглянула всі свої скромні вбрання і вибрала синій капелюшок, якого Клайд ще не бачив, плаття з тонкого картатого сукна, в білу і синю клітку, білі парусинові туфлі, що їх купила минулого літа в Більці. Вона вирішила дождатися, поки Ньютони і Грейс підуть до церкви, а потім швидко переодягнутися і вийти.
О-пів на дев'яту, коли, нарешті, зовсім стемніло, вона пішла в напрямі до Сентрал авеню, а звідти обхідним шляхом повернулася на умовлене місце в кінці Тейлор-стріт. Клайд був вже там. Він стояв, притулившись до старої дерев'яної огорожі, що відмежувала п'я-тиакрове кукурудзяне поле, і дивився на місто, вогні якого світилися крізь листя дерев. Повітря було насичене пряними пахощами трав і квітів. Легкий вітерець шелестів у високих стеблинах кукурудзи позаду Клайда, в листі дерев над його головою. А далеко у височині виблискували зорі — Велика і Мала Ведмедиця і Млечна Путь: сузір’я, які колись показувала йому мати.