І Клайд думав про те, як змінилося його становище тут, порівнюючи з Канзас-Сіті. Там він ніяковів перед Гортензією Брігс, та й перед будь-якою іншою дівчиною, боявся їм слово сказати. А тут, особливо з того часу, як його призначили начальником штампувальної, він переконався, що не такий уже нецікавий, як йому здавалося раніше. Дівчата задивлялися на нього, і він тепер уже не так боявся їх. Очі Роберти сказали йому, як міцно він їй подобається. От і в нього є подруга. Коли вона прийде, він обійме її і поцілує. І вона не зможе опиратись йому.
Він стояв, прислухався, мріяв і дивився в далечінь; шурхіт кукурудзи за його спиною збуджував у ньому якийсь спогад. І враз він побачив Роберту. Гарно одягнена, жвава і проте стривожена, вона спинилася в кінці вулиці, озираючись, як полохливий, обережний звірок. Клайд одразу поспішив до неї назустріч і тихенько гукнув:
— Хелло! Як любо, що ви прийшли! Вам важко було вибратися? (Він подумав, що вона набагато краща за Гортензію Брігс або Ріту Дікермен: одна була така обачлива, а друга — чуттєва і нерозбірлива.)
— Ще б пак не важко!
І вона почала яскраво, з усіма деталями розповідати про те, як незручно вийшло з Ньютонами: вона зовсім забула про своє обіцяння піти з ними до церкви, а тут ще й Грейс заявила, що не піде без неї. І їй довелося збрехати, жахливо збрехати: наче вона йде до м-с Брейлі вчитися шити. Клайд нічого не знав про цю пропозицію Лігета і відразу ж почав розпитувати Роберту: йому спало на думку, може, Лігет хоче перевести її від нього. Він урвав її розповідь про Ньютонів і попросив повторити все докладно про Лігета, і Роберті було дуже приємно, що він так жваво зацікавився цим.
— Та, знаєте, я ж прийшла ненадовго, — швидко і ласкаво сказала вона при першій зручній нагоді, коли Клайд, стискаючи її руку, повернув до ріки, зовсім безлюдної в цих місцях. — Зібрання в баптистській церкві майже завжди закінчується о-пів на одинадцяту, і я мушу бути вдома раніше від Ньютонів і Грейс.
Вона навела безліч доводів, пояснюючи, чому їй не можна затримуватися пізніше від десятої години, і Клайд, хоч і прикро вражений, не міг не погодитися, що вона правильно все обдумала.
Спочатку він сподівався затримати її якнайдовше. Але, бачачи, що часу в нього замало, він намагався тепер скоріше домогтися більшої близькості; він почав розхвалювати її капелюшок, жакет — вони так їй личать! Він тут же хотів був обійняти її за стан, але Роберта, вважаючи, що він надто поспішає, відвела його руку, вірніше, пробувала відвести, ласкаво переконуючи:
— Ну, не треба! Це нехороше! Хіба вам недосить вести мене під руку? Або давайте я візьму вас під руку.
Звільнившись з його обіймів, вона зразу міцно взяла його під руку і пригорнулася до його плеча, намагаючись іти з ним у ногу. І Клайд подумав, як просто і природно поводиться вона тепер, коли крига між ними розтанула.
А як вона щебетала! їй подобається Лікург, тільки вона думає, що це найсуворіше і найпобожніше з усіх міст, де вона жила, — тут щодо цього навіть гірше, ніж у Більці чи Тріпетс-Мілсі… І вона почала розповідати про Більц і Тріпетс-Мілс, говорила і про свій дім, та мало: їй не хотілося розповідати про нього. І знову про Ньютонів і Грейс Марр, про те, як вони стежать за кожним її кроком.
А Клайд слухав і думав, що вона зовсім не схожа на Гортензію Брігс чи Ріту, та й на жодну з дівчат, яких він зустрічав: вона набагато простіша і довірливіша, їй зовсім не властиві ні розпусність Ріти, ні зарозумілість, різкість і самозакоханість Гортензії, але вона така ж гарна і до цього набагато симпатичніша. Він не міг не думати, який милий вигляд вона б мала, якби була краще одягнена. Що б вона подумала, коли б довідалась, як він поводився з Гортензією, — яке це було несхоже на його теперішнє ставлення до неї самої…
— Знаєте, — сказав він, коли вона на мить замовкла, — мені хотілося з самого початку заговорити з вами, як тільки ви почали працювати на фабриці. Та ви самі бачите, як тут усі стежать один за одним. Це обурливо! Мені заявили, коли я отримав це місце, що я не повинен заводити знайомства з жодною дівчиною на фабриці, і я намагався додержувати цього правила. Але тепер я просто не можу справитися з собою. — Він міцно стиснув її руку, потім враз зупинився і обійняв її.— Знаєте, Роберта, я до нестями захоплений вами. Справді! Ви наймиліша, найчарівніша дівчина в світі. Послухайте, ви не сердитеся, що я так кажу? Відтоді як я побачив вас, я майже втратив сон. Слово честі, правда! Я весь час думаю і думаю про вас. У вас такі прекрасні очі й волосся! Ви сьогодні надзвичайно гарна! Ах, Роберта!