— Він був такий ласкавий, що я подумала, чи не закоханий він у тебе.
— От дурниці,— злукавила Роберта, трохи стривожена. — Та він і не дивиться на мене ніколи. І потім на фабриці таке правило, що йому не можна познайомитися зі мною ближче, поки я там працюю.
Це якнайкраще розвіяло підозри Грейс: за самим складом свого розуму вона й не уявляла собі, як можна порушити правила, встановлені власниками фабрики. Але Роберта, побоюючись, як би її ім'я в свідомості Грейс не залишилося зв'язаним з ім'ям Клайда, вирішила подвоїти обережність і прикидатися, наче вона зовсім байдужа до нього.
Потім виникли нові труднощі, нові прикрості, тривоги й страхи, що не мали нічого спільного з попередніми. Після того як вони з Клайдом освідчилися і остаточно зрозуміли, що кохають один одного, Роберта все ж не бачила можливості зустрічатися з ним інакше, як потай, дуже рідко і настільки випадково, що вона ніколи не могла напевно призначити день наступної зустрічі.
— Розумієте, — пояснювала вона Клайдові через кілька днів (їй пощастило ввечері вислизнути на годинку з дому, і тепер вони вийшли по Тейлор-стріт до ріки; перед ними відкривався низький берег і простягалися поля). — Ньютони нікуди не ходять, не запросивши мене з собою. І навіть коли б вони самі не запрошували, Грейс нікуди не піде без мене. Ми з нею дуже довго приятелювали, коли жили в Тріпетс-Мілсі, і вона звикла до мене, як до рідної. Але тепер все по-іншому, і я просто не знаю, як знайти вихід з цього становища. Що мені сказати — куди я йду, з ким?
— Розумію, люба, — ніжно й ласкаво відповів Клайд. — Усе це вірно. Але як же нам бути? Чи ви вважаєте, що мені досить бачити вас на фабриці?
Він дивився на неї так серйозно і благаюче, що вона, розчулена, захотіла втішити його і поквапно додала:
— Ні, я так не вважаю, любий. Адже ви знаєте. Та що ж робити? — Вона ніжно погладила його тонку, нервову руку з довгими пальцями. — От що, — додала вона, подумавши: — Моя сестра живе в Гомері, це теж у штаті Нью-Йорк, тридцять п’ять миль на північ звідси. Я якось скажу, що поїду до неї в суботу після обіду або в неділю. Вона давно писала і кликала мене, та раніше я не думала їхати. А тепер я могла б поїхати… тобто… я могла б…
— Ну, звичайної — із запалом вигукнув Клайд. — Чудово! Прекрасна думка!
— Треба обміркувати, — продовжувала' вона, не звертаючи уваги на його вигуки. — Якщо не помиляюся, спершу треба доїхати до Фонди, там пересадка. Звідси я можу будь-коли поїхати трамваєм, а з Фонди щосуботи йдуть тільки два поїзди — о другій годині і о сьомій. Отже, я можу виїхати коли завгодно до другої, а потім, розумієте, я просто можу запізнитися на двогодинний поїзд, от і все. Тоді можна їхати семигодинним, правда? А ви будете там або зустрінете мене по дорозі, щоб тут ніхто не бачив нас разом. О сьомій я поїду до сестри, а ви повернетесь у Лікург. З Агнесою я все влаштую, я певна. Я напишу їй.
— А до того часу як же? — спитав він незадоволеним тоном. — Адже це ще не скоро!
— Я постараюся що-небудь придумати, любий, але не знаю, чи вийде. І ви теж подумайте. А тепер я повинна йти, — додала вона тривожно.
Вона одразу підвелася, примусила й Клайда підвестися і подивитися на годинник; виявилося, що вже близько десятої.
— То як же нам бути? — наполягав він. — Хіба ви не можете сказати Ньютонам у неділю, що йдете до якоїсь іншої церкви? А замість цього зустрітися де-небудь зі мною. Звідки їм дізнатися?
Сказавши це, Клайд одразу помітив, що обличчя Роберти засмутилося: він втручався в область, яку вона, вірна своїм переконанням і вихованню, поки що вважала недоторканною.
— Ні, я так не хочу, — відповіла вона дуже серйозно. — Я почувала б себе винуватою. І це й справді не гаразд.
Клайд відразу зрозумів, що став на небезпечний шлях, і відмовився від своєї пропозиції: він зовсім не хотів образити чи злякати її.
— Так, ви кажете правду. Я подумав про це тільки через те, що ви, здається, не знаходите іншого виходу.
— Нічого, любий, — ласкаво сказала Роберта, помітивши, що він боїться, чи не образив її.— Усе гаразд, тільки мені не хотілося б робити так. Я не можу.
Клайд кивнув. Він пригадав, як сам кілька років тому з повагою ставився до всіляких правил, і подумав, що, мабуть, не гаразд було пропонувати Роберті таку річ.
Не прийшовши ні до чого іншого, крім поїздки у Фонду, вони повернули назад до Тейлор-стріт. Клайд тільки сказав, цілуючи її на прощання, що їм треба постаратися придумати, як би побачитися якнайшвидше. А вона на мить поривчасто охопила руками його шию — і побігла додому, і Клайд бачив, як промайнула в місячному світлі її маленька постать.