Але якщо не вважати ще одного побачення увечері, яке Роберті пощастило влаштувати під приводом другого візиту до м-с Брейлі, вони більше не зустрічалися до наступної суботи, коли Роберта вирушила, нарешті, у Фонду. Клайд виїхав з Лікурга трохи раніше і приєднався до неї на першій же зупинці. З цієї хвилини аж до самого вечора, коли їй довелося сісти на семигодинний поїзд, вони пробули разом, невимовно щасливі, блукаючи по околицях майже незнайомого обом містечка.
Не доїжджаючи кілька миль до Фонди, вони побачили невеликий парк під назвою «Старлайт»; тут були всілякі дешеві розваги: підвісні аероплани, повітряне колесо, карусель, старий млин і площадка для танців, а крім того, маленьке озеро і човни. Це було своєрідне ідилічне місце: майже посередині озера, на острівці — раковина для оркестру, а на березі, в клітці — похмурий ведмідь. За весь час проживання в Лікурзі Роберта ні разу ще не наважувалася побувати в якому-небудь з тутешніх місць розваги, — всі вони були схожі на це, тільки набагато вульгарніші. Побачивши «Старлайт-парк», обидва вони вигукнули в один голос: «Дивіться!» І Клайд одразу ж запропонував:
— Давайте зійдемо тут, хочете? Адже це однаково, що Фонда. І тут нам буде веселіше.
Вони швидко вийшли з трамвая. Здавши на схов чемоданчик Роберти, Клайд попрямував перш за все до рундука, де продавали сосиски. Потім його увагу привернула карусель, що безупинно кружляла: Роберта неодмінно мусить покататися з ним І У найвеселішому настрої вони сіли на карусель; Клайд посадив Роберту на зебру і став поруч, однією рукою обіймаючи і підтримуючи її, при цьому обидва намагалися вхопитися за мідний поручень. І хоч як все це було банальне, вульгарне, позбавлене смаку, обидва були в цілковитому захваті, що аж ніяк не відповідав незначній дешевій забавці,— бо вони були, нарешті, вдвох і ніхто не стежив за ними. Коло за колом мчали вони на громіздкій, тріскучій машині, і перед ними миготіли інші любителі розваг, що каталися на човнах по озеру, крутилися над землею на незграбних білозелених підвісних аеропланах, злітали на гойдалках.
Клайд і Роберта дивилися на дерева, на небо над озером. На просторій площадці під поглядами зівак мрійно і запально кружляли пари. І раптом Клайд спитав:
— Ви танцюєте, Роберта?
— Ні, не танцюю, — відповіла вона сумовито. В цю хвилину, дивлячись на щасливих танцюристів, вона трошки заздрила їм. Яка шкода, що їй ніколи не дозволяли танцювати! Може, це не зовсім добре, не зовсім морально, — так учить церква, — та все-таки… адже вони тут, і так люблять одне одного… а всі ці пари здаються такими веселими й щасливими, і такий гарний цей плин барв у своєму невпинному кружлянні на фоні дерев… Усе це не здавалося їй таким уже поганим. Чому б не потанцювати таким молодим людям, як вона і Клайд? Її молодші брат і сестра, незважаючи на погляди батьків, уже заявили, що при першій зручній нагоді почнуть учитися танцювати.
— От досада! — вигукнув він, уявляючи собі, як було б чудово, танцюючи, тримати Роберту в обіймах. — До чого було б весело, якби ви вміли. Я навчу вас за кілька хвилин, хочете?
— Ну, не знаю, що з цього вийде, — жартівливо сказала вона, але по її очах було видно, що пропозиція їй подобається. — Я, напевно, буду не дуже здібною ученицею. Знаєте, в наших краях не дуже хвалять танці. І церква осуджує їх. І мої батьки теж були б невдоволень
— Нісенітниця! — безжурно і весело заперечив Клайд. — Це дурниці, Роберта. Адже тепер усі танцюють, або майже всі. Як ви можете думати, що це погано?
— Так, я знаю, — дивним, трохи напруженим тоном відказала Роберта. — Може, у вашому колі це так. Правда, я знаю, багато хто з робітниць теж танцюють. Звичайно, якщо людина багата і в неї добре становище в суспільстві, тоді все можна. Але для такої дівчини, як я — інша річ. І потім, я думаю, ваші батьки не такі суворі, як мої.
— Ви думаєте? — засміявся Клайд, який одразу відмітив її слова про «ваше коло» і про багату людину із становищем у суспільстві.— Та ви нічого не знаєте про моїх батьків, — продовжував він, — вони такі ж суворі, як ваші, певно, навіть суворіші. А все-таки я танцюю. В цьому немає нічого поганого, Роберта! Давайте я навчу вас. Справді ж, це чудово. Хочете, люба?
Він обійняв її і подивився їй в очі,— і вона майже здалася, слабіючи від пристрасного потягу до нього.