Але це вимагало, мабуть, набагато більше мужності й рішучості, ніж було в Роберти. Як це неприродно і навіть страшно: жити в домі, де тебе ніхто не знає! Чи не визнають такий стан надто дивним? Можливо, згодом доведеться пояснювати все це матері і сестрам. Але й залишатися тут після всього, що сталося, теж неможливо. Грейс і Ньютони — особливо м-с Ньютон — ставитимуться до неї, як давні пуритани до сестри чи брата, викритих у тяжкому грі-ховсдництві. Вона танцювала! І таємно! Тут заплутаний якийсь молодий чоловік, — поїздка до сестри не зовсім пояснює його присутність, а тим більше — відвідування «Старлайт-парку».
Крім того, Роберта розуміла, що тепер за нею пильно стежитимуть, і це, не кажучи вже про диктаторську поведінку Грейс, звичайно, заважатиме їй зустрічатися з Клайдом так часто, як вона того прагне.
Вона багато роздумувала два дні, порадилася з Клайдом, — він усією душею був за те, щоб вона негайно переїхала в нову кімнату, де вона ні від кого не залежатиме, де ніхто не знатиме її і не шпигуватиме за нею, — і, діставши дозвіл піти на дві години раніше з роботи, подалась на розшуки. Вона обрала південно-східну частину міста, — тут їй, мабуть, не доведеться зустрічатися з Ньютонами із тими, хто у них бував. Після недовгого шукання вона знайшла приміщення, яке їй сподобалося. Це був старий кам’яний будинок на Елм-стріт, в якому жив оббивальник меблів з дружиною і двома дочками, — одна була кравчиха, друга ще ходила до школи. Кімната, яку запропонували Роберті, містилася на першому поверсі, праворуч від маленької прихожої, з вікнами на вулицю. З цієї прихожої одні двері вели у велику вітальню, яка відокремлювала кімнату, що здавалася вкайми, від решти кімнат будинку, що дозволяло приходити й виходити непомітно. А тому що Роберта все ще мала намір зустрічатися з Клайдом потай, то для неї це мало дуже важливе значення.
Крім того, як вона зрозуміла із розмови з самою м-с Гілпін, хазяї в цьому домі не були такі суворі і такі настирливо допитливі, як Ньютони. М-с Гілпін була огрядна, охайна жінка років п'ятдесяти, дещо млява і не дуже кмітлива. Вона сказала Роберті, що взагалі вона досі не здавала кімнати і не тримала пансіонерів, бо чоловік і дочка заробляють вдосталь. Але кімната поруч з прихожою зовсім окрема і завжди порожня; отже м-с Гілпін, за згодою чоловіка, вирішила здати її. І їй хотілося впустити саме таку пожилицю, як-от Роберта, а не мужчину, — дівчину-робітницю, якій зручно було б харчуватися разом з усією родиною. М-с Гілпін нічого не спитала в Роберти ні про її сім’ю, ні про її знайомства, а тільки з цікавістю поглядала на неї і, мабуть, була задоволена; Роберта зрозуміла, що тут не додержують таких суворих правил, як у Ньютонів.
І все ж скільки сумнівів викликала в неї думка про цей переїзд!
У всій цій таємничості, здавалося їй, було щось недозволенне, навіть гріховне, а щонайбільше — сварка і розрив з Грейс Марр, її єдиною подругою, а отже і з Ньютонами; адже ж тільки завдяки Грейс вона взагалі потрапила до Лікурга. А що коли її батьки або сестра в Гомері довідаються про це все через знайомих Грейс і визнають дивним її одиноке життя в Лікурзі? Чи добре це? Як може вона наважитися на таку річ — і так скоро після приїзду сюди? Вона почувала, що її донині бездоганні моральні підвалини руйнуються. Але як же Клайд? Чи може вона відмовитися від нього?
Після болючих вагань вона вирішила, що не може. І тому, заплативши завдаток і попередивши, що переїде найближчими ж днями, Роберта повернулася на роботу, а ввечері заявила м-с Ньютон, що хоче виїхати. Вона заздалегідь придумала пояснення: вона хоче незабаром виписати до себе молодшого брата й сестру і повинна влаштуватися так, щоб вони могли оселитися разом з нею.
І Ньютони, як і Грейс, відчули, що переїзд Роберти зв’язаний з новими знайомствами, які стали між нею і її подругою, і були задоволені, що Роберта йде від них. Вона явно стає на шлях сумнівних пригод, яких вони не можуть схвалити. Тепер вона не може бути корисною Грейс, як вони спочатку сподівалися. Можливо, вона йне знає, що робить. Але що імовірніше, що її тут збили з пантелику всілякі розваги і насолоди, несумісні з скромним життям, яке вона вела в Тріпетс-Мілсі.
Та й сама Роберта, опинившись після переїзду в новій обстановці, хоч і могла тепер вільніше зустрічатися з Клайдом, все ж сумнівалася, чи правильно вона робить. Може… може, вона надто поспішила, піддавшись роздратуванню, може, їй ще доведеться пожалкувати за цим. Та діло зроблене, і тепер нічого не зміниш. Треба подивитися, що з цього вийде…