Це була перша в житті Роберти жагуча, засліплююча, кровоточива рана, яка краяла серце.
РОЗДІЛ XXI
Душевний стан Роберти цієї ночі нелегко описати: вона була охоплена справжнім жагучим коханням, а в юності важко витримати справжнє жагуче кохання. А до кохання приплутувалися ще й засліплюючі ілюзії щодо матеріального і суспільного становища Клайда, — ілюзії ці виникли не стільки завдяки словам або вчинкам самого Клайда\ скільки через здогадки і плітки, які поширювались про нього на фабриці і зовсім не від нього залежали. А її дім, сім’я та її власне становище були такі жалюгідні і не провіщали нічого в майбутньому, — всі її надії були пов’язані тільки з Клайдом. І раптом вона посварилася з ним, і він пішов розсерджений. Але, з другого боку, він вимагав таких жахливих, над міру коротких і вільних відносин, з якими не могла помиритися її совість, вихована в суворих моральних правилах. Що їй робити тепер? Що сказати йому?
У пітьмі своєї кімнати Роберта повільно, задумливо роздяглася і тихо забралася в широке старомодне ліжко. «Ні, я цього не зроблю, — казала вона собі.— Я не повинна. Я не можу. Це було б дуже, дуже недобре, я не послухаю його, хоча б навіть він загрожував розстатися зі мною назавжди, якщо я не погоджуся. Соромно йому просити мене про це». А через мить вона вже питала себе, що іще їм залишається робити? Безумовно, Клайд почасти каже правду; їм нема куди більше піти, всюди вони рискують, що їх можуть впізнати. Які несправедливі фабричні правила! Та якби й не було цього правила,
Гріфітси, звичайно, все одно вирішили б, що вона не гідна Клайда, і Ньютони, і Гілпіни теж, коли б почули і довідалися, хто він. І якщо бони довідаються, це може пошкодити обом. А вона не хоче робити такого, що може пошкодити Клайдові… ніколи!
Тут їй спало на думку, що коли вона знайде роботу в іншому місці, питання буде розв'язане, — питання, яке нібито мало зв’язане з іншим, більш невідкладним і хвилюючим: з бажанням Клайда приходити до неї, в її кімнату. Та це вирішення означало, що вона цілими днями не бачитиме його, що вони зустрічатимуться тільки ввечері. І, звичайно, не кожного вечора. Це примусило її відкинути думки про шукання іншої роботи.
Тут вона подумала, що настане ранок і вона побачить Клайда на фабриці. А що коли він не заговорить з нею і вона з ним? Неможливо! Безглуздо! Жахливо! При одній думці про це вона підвелася і сіла на ліжку, і перед нею постало його байдуже, холодне обличчя.
Миттю вона скочила і засвітила єдину лампочку, що висіла посеред кімнати. Вона підійшла до дзеркала над старим горіховим комодом у кутку і пильно подивилася на себе. їй здалося, що під очима в неї вже лягли темні кола. Вона вся заціпеніла і застигла від холоду; в розпачі вона безпомічно хитала головою. Ні, ні, він не може бути такий підлий і такий жорстокий до неї. Коли б він знав, яким важким, яким неможливим є те, чого він вимагає від неї! Скоріше б настав день, щоб знову побачити його обличчя! Скоріше б настав завтрашній вечір, щоб можна було взяти його руки в свої, відчути його обійми!
— Клайд! Клайд! — вигукнула вона мало не вголос. — Ти не повинен так поводитися зі мною, ти не можеш…
Вона опустилася на старе вицвіле і розхитане м’яке крісло, що стояло посеред кімнати біля маленького столика, на якому лежало з півдюжини малоцікавих книг та журналів: «Бебіз гарден сідс», «Сетердей івнінг пост», «Мансіз», «Поп’юлар сайенс манслі», і, обіпершись руками об коліна, стиснула підборіддя долонями. Вона намагалася втекти від нестерпних, безладних думок, але вони не залишали її. Її кидало то в жар, то в холод, — вона взяла з ліжка ковдру, закуталася, потім розгорнула каталог садового насіння і зразу ж відкинула його.
«Ні, ні, він не може, він не захоче так повестися зі мною!» Вона не допустить цього. Адже він стільки разів повторював, що шаленіє з любові до неї, закоханий у неї до нестями, і вони їздили разом по всіх цих чудесних місцях!
Майже не усвідомлюючи, що робить, вона то сідала на крісло чи на край ліжка і сиділа, обіпершись ліктями на коліна і підборіддям на руки, то стояла перед дзеркалом, то тривожно вдивлялася в темряву за вікном — чи не починає розвиднятися. І о шостій, і о-пів на сьому, коли почало світати і скоро \вже треба було одягатися, вона все ще не лягала, знову і знову переходячи від крісла до ліжка, від ліжка до дзеркала. Вона тільки твердо вирішила: якось домогтися» щоб Клайд не кидав її. Цього не повинно бути. Щось треба сказати чи зробити, щоб примусити його кохати її, як і досі, якщо навіть… якщо навіть доведеться дозволити йому відвідувати її іноді — тут чи де-небудь ще… може, переїхати в інше місце, на квартиру, де б вона могла приймати Клайда, попередивши, що він її брат, хоча б.