Та Клайд був настроєний зовсім по-іншому. Щоб зрозуміти певною мірою його незговірливість і раптову озлоблену впертість, яка опанувала його, варто згадати Канзас-Сіті і той час, коли він марно ходив на задніх лапках перед Гортензією Брігс, а потім і ту обставину, що він змушений був відмовитися від Ріти — і притому даремно. Правда, тепер становище було зовсім інше, і він не мав права обвинувачувати Роберту в тому, що вона поводиться з ним нечесно і мучить його, як це було з Гортензією; але ж це факт, що дівчата— всі дівчата взагалі—уперті і занадто дбають про себе і завжди становлять себе вище від мужчини і намагаються примусити його всіляко догоджати їм, не бажаючи нічого дати йому замість того! Ретерер завжди казав йому, що з дівчатами він поводиться по-дурному: він надто податливий, одвертий, надто скоро показує, що закоханий. А тим часом, як пояснював Ретерер, у Клайда є козир: він непоганий з себе. З якої речі йому бігати за дівчатами, яким він не дуже потрібний? Це міркування і комплімент Ретерера тоді справили велике враження на Клайда. Зазнавши невдачі в стосунках з Гортензією і Рітою, він був тепер настроєний набагато серйозніше. І проте йому знову загрожує така ж невдача, як і тоді з Гортензією і Рітою.
У той же час він не міг не обвинуватити себе р думках у тому, що його хитрування явно ведуть до відносин незаконних, які можуть згодом стати небезпечними. Непевно і хмуро він думав про те, що, домагаючись відносин, на які Роберта через свої забобони і виховання не може дивитися інакше, як на гріх, він дає їй право сподіватися на його увагу в майбутньому, — право, на яке, мабуть, важко буде не зважати… Адже кінець кінцем призвідник тут він, а не вона, і тому, як би там усе не склалося далі, вона, мабуть, зможе вимагати від нього більшого, ніж він захоче дати. Хіба він має намір одружитися з нею? В глибині його душі таїлася думка, яка навіть зараз підказувала йому, що він ніколи не захоче одружитися з Робертою, — та й не зможе, зважаючи на його високі родинні зв'язки в Лікурзі. А коли так, то чи варто йому домагатися її? І коли він це зробить, чи зможе він згодом уникнути претензій від неї?
Він далеко не так виразно висловлював сам собі свої найпотаємніші почуття, та в основному вони були, саме такі. І.проте його нестримно вабило до Роберти, і всупереч передчуттям і настроям, які, здавалося, підказували, як небезпечно для нього вперто обстоювати свої вимоги, він твердив собі, що розстанеться з нею, якщо вона не дозволить йому приходити до неї, припинить з нею всякі взаємини: в ньому перемагало бажання володіти нею.
Внутрішня боротьба, яка завжди пов'язана з першим зближенням мужчини і женщини, чи буде це шлюб, чи ні, розбурхалася другого дня на фабриці. Та однак ні слова не було сказано ні Клайдом, ні Робертою. Хоч Клайд і вважав, що він дуже закоханий в Роберту, насправді почуття його було не таким глибоким, — властиві йому егоїзм, порожній гонор і прагнення поставити на своєму визначали всі його вчинки і спонукання. І він вирішив удати з себе ображеного, не зберігати гарних взаємин з Робертою і не йти на жодні поступки, якщо вона, з свого боку, не поступиться перед його вимогами.
Отже, цього ранку він пройшов у штампувальну з виглядом людини, яка розв'язує зовсім інші питання, що не мають жодного зв'язку з тим, що сталося напередодні ввечері. Проте він зовсім не був певний, що такий спосіб діяння не закінчиться для нього новою невдачею, і був пригнічений і стривожений. Правда, Роберта була бліда і розгублена, та все ж чарівна, як завжди, і працювала із звичайною енергією, і вигляд її не давав підстав розраховувати на близьку чи навіть віддалену перемогу. Знаючи її,— а він уявляв, немовби знає її непогано, — він дуже мало сподівався, що вона поступиться.
Він раз у раз поглядав на неї, коли вона не дивилася в його бік. А вона теж позирала на нього; спочатку, коли він не дивився на неї; потім вона' переконалася, що його очі то прямо, то нишком стежать за нею, але наче не впізнаючи. Гірке було розчарування Роберти: Клайд вирішив не тільки ігнорувати її, але вперше за той час, як вони захопилися одне одним, почав досить відкрито і немовби ненавмисне виявляти увагу до інших дівчат, які завжди захоплювалися ним, завжди тільки й чекали (так уявляла Роберта) найменшого знаку, щоб зробити для Клайда все, чого він побажає.
Ось він дивиться через плече Рузи Никофорич; вона кокетливо повернула до нього своє широке обличчя з кирпатим носом і м’яким підборіддям, і Клайд щось пояснює їй; навряд чи це безпосередньо стосується роботи, бо обидва безжурно посміхаються. А трохи пізніше він підійшов до Марти Бордалу і нахилився над нею, мало не торкаючись її повних плечей та оголених рук; у цій пишній француженці було щось незвичайне, чуже американському оку, та все-таки вона могла подобатися. І Клайд пробував жартувати з нею.