Такі думки опановували його в хвилини похмурого настрою, особливо з того часу, як Роберта віддалася йому. І справді, вона дівчина не його кола, в усякому разі — не кола Гріфітсів, до якого він усе ще жадібно поривався. Проте, який би настрій у ньому не збуджували статті в «Стар», він усе-таки визнавав, що Роберта мила, чарівна, в неї варто було закохатися за її красу, ніжність, веселу вдачу — властивості і принади, з якими ототожнюється кожне джерело насолоди.
Та Гріфітси і їхні друзі повернулися до міста, і Лікург знову став жвавим, сповненим бурхливої діяльності, яким він завжди бував не менше семи місяців на рік! І Клайд почав ще більше цікавитися життям лікурзького вищого товариства. Які гарні будинки на Уікігі авеню і в найближчих до неї кварталах! Яке незвичайне і принадне життя їхніх жителів! О, коли б йому бути серед них!
РОЗДІЛ XXIII
Одного листопадового вечора Клайд ішов по Уікігі авеню, недалеко від Сентрал-авеню, — відтоді як він переселився до м-с Пейтон, він завжди проходив цими прославленими місцями, йдучи на роботу і з роботи; і тут сталося таке, що призвело до ряду важливих для Клайда і для Гріфітсів подій, яких ніхто з них не міг передбачити. В ці дні Клайд був життєрадісний, — такою є доля честолюбної юності в пору вмирання старого року. В нього добре становище. Його тут усі поважають. І заробляє він досить: після витрат на кімнату і на харчі у нього залишається не менше п’ятнадцяти доларів на тиждень, які він може витратити на себе і Роберту. Це, звичайно, набагато менше, ніж він заробляв у готелі «Грін-Девідсон» або в клубі «Юніон Ліг», але зате тут він не зв’язаний з сім’єю, що її завжди обсідали злидні, як було в Канзас-Сіті, і не страждає від самотності, як у Чікаго. У нього є Роберта, її таємне кохання. І, на щастя, Гріфітси нічого про це не знають і не повинні знати. Проте він не замислювався над тим, як зберегти це в таємниці, якщо виникнуть ускладнення. Йому зовсім не хотілося обтяжувати себе якимись турботами, хіба що найневідкладнішими.
Правда, Гріфітси та їхні друзі не бажали вводити його в своє коло, але дедалі частіше інші значні люди, що хоч і не належали до верхівки тутешнього товариства, були уважні до нього. Саме цього дня (напевно через те, що Клайд з весни став начальником відділу і до того ж Семюел Гріфітс недавно при всіх трохи поговорив з ним) до нього підійшов сам Рудольф Сміллі, один з віце-голів компанії, і люб’язно спитав, чи не грає він у гольф, і якщо грає, то чи не запишеться навесні в клуб Амоскіг, один з двох широко відомих тутешніх гольф-клубів, що міститься за кілька миль від міста. Що це могло означати, як не те, що м-р Сміллі починає бачити в ньому майбутню величину і, подібно до багатьох інших, має намір ставитися до нього, як до людини, що не байдужа для Гріфітсів, хоч і не дуже високо стоїть на фабриці.
Клайд радів, думаючи про це і ще про те, що сьогодні він знову побачиться з Робертою в неї вдома, і до того скоро — об одинадцятій чи навіть раніше, і його хода і рухи стали по-новому швидкі, легкі та веселі. Взагалі, звикнувши трохи до своїх таємних зустрічей, і Клайд, і Роберта, самі того ке усвідомлюючи, стали сміливішими. Не викриті до цього часу, вони вирішили, що й не будуть викриті. Якщо їх побачать удвох, Роберта відрекомендує його як свого брата чи кузена — тієї хвилини цього буде досить, щоб уникнути скандалу. А потім, вирішили вони, щоб уникнути пліток і викриття, Роберта могла б переїхати на іншу квартиру, а там усе піде по-старому. Це легше або, в усякому разі, краще, ніж зовсім не мати можливості зустрічатися. І Роберті довелося погодитися.
Проте саме цього вечора відбулася зустріч, яка спрямувала думки Клайда зовсім в інший бік. Проходячи поблизу першого з найчудовіших особняків на Уікігі авеню (він не мав жодного уявлення про те, хто тут живе), Клайд з цікавістю заглянув крізь високі чавунні грати огорожі на лужок перед будинком, тьмяно освітлений вуличними ліхтарями і вкритий сухим опалим листям, яке шурхотіло і кружляло під поривами вітру. Все тут здавалося непохитно суворим, спокійним, відособленим та чудовим, і Клайд був вражений благородством і багатством цього особняка. Коли він підійшов до головного входу, над яким сяяли два ліхтарі, відкидаючи широке коло світла, великий закритий автомобіль враз спинився біля самих воріт. Шофер зіскочив і відчинив дверцята, і Клайд умить упізнав Сондру Фінчлі, яка визирнула з автомобіля.