Клайд, зніяковівши з того, що його уважно розглядають, усе-таки намагався привітно посміхатися. Тут він помітив, що розмови замовкли.
— Прошу не переривати через мене бесіду, — насмілився вій сказати усміхаючись; і майже всі вирішили, що він звик бувати в товаристві і дотепний.
— Я не буду вас підводити до кожного, — сказав Трейсі.— Ми постоїмо тут, і я постараюся вам показати всіх. Ось це моя сестра Гертруда, вона розмовляє із Скоттом Ніколсоном.
Клайд побачив маленьку темноволосу дівчину в рожевому платті з гарненьким, сміливим і пікантним личком; вона кивнула йому. Поруч неї стояв дуже коректний, стрункий рожевощокий юнак, — він теж кивнув Клайдові. За кілька кроків від них у глибокій віконній ніші стояла висока граціозна дівчина із смуглявим невродливим обличчям і розмовляла з широкоплечим молодим чоловіком, трохи нижчим від неї на зріст. Це були Арабелла Старк і Френк Гаррієт.
— Вони сперечаються про недавній футбольний матч, — поясниз Трейсі.— А це Берчард Тейлор і міс Фент з Утіки, і Перлі Хайнс і міс Ванда Стіл, — продовжував він так швидко, що Клайд майже нічого не встигав запам’ятати. — Ну, поки що, мабуть, це все. Ні, ось іще йдуть Грент Кренстон і Ніна Темпл.
Клайд побачив високого молодого чоловіка, чепуристо одягненого, з різкими рисами обличчя і похмурими сірими очима; він вів під руку гарно вбрану повну дівчину в золотистокоричневому платті: навкруг її голови була старанно укладена яснокаштанова коса. Молодий чоловік пройшов на середину кімнати, вигукуючи: «Хелло, Джіл! Хелло, Ванда! Хелло, Ваіінет!» Під ці привітальні вигуки Клайд був відрекомендований їм обом, але вони майже не звернули на нього уваги.
— Ми не думали, що приїдемо, — продовжував Кренстон, звертаючись до всіх відразу. — Ніна не хотіла їхати, але я обіцяв Бертіні і Джіл бути тут, а то я теж не приїхав би. Ми були у Беглі.
Вгадайте, Скотт, хто там був? Ван Петерсон і Рода Халл. Вони приїхали на один день.
— Що ви кажете! — сказав Скотт Ніколсон, як вважати на зовнішність— дуже рішучий і самовпевнений молодий чоловік. (Клайда вражали рішучі й невимушені манери всіх цих людей.) — Чому ви не привезли їх сюди? — продовжував Скотт. — Я з задоволенням побачив би їх обох.
— Не можна було. Вони сказали, що їм треба рано повернутися. А може, вони потім і заїдуть сюди на хвилинку. Ну, а що ж обід? Я розраховував одразу сісти за стіл.
— Але ж ви в домі адвоката, — а хіба ви не знаєте, що вони взагалі їдять не часто? — заявив Френк Гаррієт, невисокий, але кремезний усмішкуватий юнак, дуже вродливий і симпатичний, з рівними білими зубами.
Він сподобався Клайдові.
— Ну, їдять адвокати чи ні, а ми повинні їсти, бо інакше я піду… Чи ви чули, хто буде в команді Корнуела в наступному році?
Студентських розмов про спортивні змагання Гаррієта, Кренстона та інших Клайд зовсім не розумів. Він дуже мало чув про всілякі коледжі, з якими було тісно зв’язане життя цієї молоді. Він був досить розумний, щоб не втручатися в розмови на ці теми, але саме через це одразу відчув себе чужим тут. Ця молодь куди більше знає, ніж він, усі вони вчаться в коледжах. Може, сказати, що він теж був в якій-небудь школі? Колись він чув про Канзаський університет, — це недалеко від Канзас-Сіті. Є ще університет у Міссурі. І він чув, що в Чікаго теж є університет. Чи не можна сказати, що він учився в одному з них, наприклад, в Канзаському, хоча б недовго? Він вирішив, що так і скаже, як його спитають. Але що далі? Раптом його спитають, що він вивчав там? Він дещо чув про математику. Припустімо, що він вивчав математику, — чому б ні?
Та скоро він помітив, що всі юнаки і дівчата надто заняті собою і мало цікавляться ним. Він може бути Гріфітсом, і це може мати велике значення десь в іншому місці, але не тут: тут це само собою розуміється — і тільки. А тому що в цю хвилину Трейсі Трамбал відвернувся — сказати кілька слів Вайнет Фент, Клайд відчув себе самотнім, покинутим і безпорадним. Йому не було з ким поговорити. Але тут до нього підійшла маленька темноволоса Гертруда.
— Наші не можуть не спізнюватися. Отак кожного разу. Якщо призначити о восьмій, вони зберуться о-пів на дев’яту, або о дев’ятій. Так завжди буває, правда?
— Так, звичайно! — відповів вдячний Клайд, намагаючись триматися якнайвеселіше і невимушеніше.
— Я Гертруда Трамбал, — знову відрекомендувалася вона, — сестра он тієї гарненької Джіл, — вона дивилася на нього з сміливою і веселою посмішкою. — Ви вклонилися мені, але ви не знаєте мене. А ми багато чули про вас. — Вона піддражнювала Клайда, їй хотілося трохи збентежити його, якщо пощастить. — Таємничий Гріфітс у Лікурзі, якого ніхто ніде не зустрічає. А я один раз бачила вас на Сєнтрал авеню, та ви цього не знали. Ви входили в кондитерську Річ. Ви любите солодощі?