Клайд зовсім не був цього певний, але йому дуже подобався легкий, безжурний сміх Стюарта, — він сміявся голосно, весело і байдуже, показуючи свої рівні білі зуби. З захопленим здивуванням дивився Клайд, як невимушено Стюарт повернувся і взяв за руку Вайнет Фент, що проходила мимо.
— Одну хвилину, Вайн. Я хочу вас дещо спитати.
І він пішов з нею в іншу кімнату, нахиляючись до неї і жваво розмовляючи. Клайд відмітив чудовий покрій його костюма.
«Як у них тут весело, — думав він, — які вони всі радісні».
У цей час Джіл Трамбал стала кликати:
— Ідіть всі до столу! Я не винувата. Щось не ладналося в куховара, та й ви всі зібралися дуже пізно. Покінчимо з обідом і будемо танцювати.
— Ви сядете між мною і міс Трамбал, коли вона посадить усіх, — заспокійливо сказала Сондра. — От чудесно буде, правда? А тепер ведіть мене в їдальню.
Вона просунула свою білу руку під руку Клайда, і йому здалося, що він повільно, але вірно підноситься прямо в рай.
РОЗДІЛ XXVI
Під час обіду йшла гомінка розмова про різних осіб, місця, плани, зовсім незнайомі Клайду. Але властива Клайдові чарівність допомогла йому почасти перемогти зневагу і байдужість присутніх, особливо дівчат, зацікавлених тим, що він сподобався Сондрі. Джіл Трамбал, яка сиділа поруч нього, захотіла знати, звідки він приїхав, як жив удома, з якими людьми зустрічався, чому вирішив переїхати до Лікурга? Запитання ці, поставлені впереміжку з пустими жартами на адресу присутніх тут дівчат та їхніх поклонників, нерідко заганяли Клайда в безвихідь. Він розумів, що не може сказати правду про свою сім'ю. Тому він розповів, що його батько керує готелем у Денвері,— не дуже великим, але все ж готелем, а сам він приіхав у Лікург, бо дядько, зустрівшися з ним у Чікаго, запропонував йому ознайомитися з виробництвом комірців. Він ще не певен, що діло в цілому цікавить його і що варто ним займатися далі; просто він хоче з'ясувати, що ця робота може дати йому в майбутньому. Це зауваження примусило і Джіл, і Сондру зробити висновок, що, всупереч чуткам, які йшли від Гілберта, Клайд має деякі власні кошти і заняття, — до нього він зможе повернутися, якщо зазнає невдачі в Лікурзі.
Це було дуже важливим не тільки для Сондри і Джіл, а й для всіх присутніх. Хоч який би вродливий і симпатичний був Клайд і які б були його родинні зв'язки, неприємно було думати, що він просто ніщо, людина без усякого становища в суспільстві, і тільки намагається, як стверджувала Констанція Вайнант, примазатися до сім'ї свого двоюрідного брата. До простого службовця чи бідного родича, незалежно від його кровних зв'язків, можна ставитися хіба що з співчуттям, — але якщо він має хоч якісь кошти і там, звідки він родом, його приймали у вищому товаристві, це зовсім інша справа.
І Сондра, заспокоївшись щодо цього і бачачи, що Клайд краще поводиться в товаристві, ніж вона гадала, вирішила бути уважнішою до нього.
— Можу я сподіватися, що ви згодитесь танцювати зі мною після обіду? — це було, мабуть, чи не перше, що сказав їй Клайд, спіймавши її привітну посмішку, коли за столом зайшла мова про якийсь танцювальний вечір.
— Звичайно, якщо хочете, — кокетливо відповіла вона: їй хотілося, щоб він ще більше захопився нею.
— Один танець?
— А скільки ж вам потрібно? Тут, як бачите, є ще з десяток молодих людей. Ви одержали програмку танців, коли прийшли?
— Ні, я не бачив ніякої програмки.
— Ну, нічого. Після обіду дістанете. Ви можете записати для мене третій і восьмий, отже у вас залишиться час і для інших. — Вона чарівно посміхнулася. — Ви повинні бути люб'язні з усіма, розумієте?
— Звичайно, розумію. — Він не спускав з неї очей. — Але відтоді, як я побачив вас у дядька, я весь час мріяв зустріти вас знову. Я завжди шукав ваше ім’я в газетах.
Він подивився на неї запитливо і благаюче, і Сондра мимоволі була розчулена цим наївним признанням. Ясно, він не міг бувати там, де бувала вона, і все-таки з газет довідувався про неї і про все, Що вона робила. Вона не могла не поговорити з ним про це іще.
— Невже? Як це приємно. Але що ж ви читали про мене?
— Що ви були на Дванадцятому озері і в Грінвуді, що вибрали участь у змаганнях з плавання на озері Шейрон і були у Поля Сміта. І що ви цікавитесь кимось, хто живе на озері Скрун, і, з усього видно, маєте намір вийти за нього заміж.
— Хіба про це писали? Яка нісенітниця! В газетах забждй пишуть різні дурниці.
З її тону Клайд зрозумів, що дозволив собі надто багато. Він збентежився, і це пом’якшило Сондру: через хвилину вона відновила розмову з попередньою жвавістю.