— Гіфорд, ти? — вигукнула мати. — А ми не чекали тебе раніше від дев’ятої. Як це тобі пощастило приїхати так рано?
— Я й сам не думав, що так вийде… Я зайшов до містера Ріріка в Скенектеді, і він запропонував мені поїхати разом з ним. Знаєш, — звернувся він до Роберти, — старина Майєрс добудував, нарешті, другий поверх свого будинку. Мабуть, ще через якийсь рік буде готова й покрівля.
— Напевно, — погодилась Роберта, пригадуючи свого давнього знайомого по Тріпетс-Мілсу.
Тим часом вона взяла у брата пальто і віднесла пакунки на обідній стіл.
— Руки геть, Ем! — крикнув Гіф молодшій сестричці, яка з цікавістю почала розглядати пакунки. — До завтрашнього ранку нема чого їх чіпати. А хто-небудь уже зрубав ялинку? Минулого року це входило в мої обов’язки.
— І цього року теж, Гіфорд, — сказала мати. — Я звеліла Томові почекати на тебе, ти вже завжди вибереш гарну ялиночку.
В цей час у кухню зайшов батько з оберемком дров; його виснажене обличчя, гострі лікті і коліна являли собою різкий контраст з бадьорим виглядом і стрункістю молодих Олденів. Роберта помітила це, коли він, усміхаючись, спинився перед сином. Як би їй хотілося, щоб усі вони стали, нарешті, щасливі! Схвильована, підійшла вона до батька і обняла його.
— А дід Мороз приніс дещо моєму татусеві, і, напевно, це йому сподобається, — сказала вона.
Це був непромокальний плащ на темночервоній картатій підкладці; Роберта знала, що в ньому батькові буде тепло працювати надворі, і з нетерпінням чекала ранку, щоб віддати йому свій подарунок.
Потім Роберта наділа фартух, щоб допомогти матері готувати святкову вечерю. Більше вони ані хвилини не залишалися одні і не могли поговорити про те, що так цікавило обох: про Клайда. Лише через кілька годин Роберта, нарешті, вибравши хвилину, зуміла шепнути матері:
— Тільки ти нікому нічого не кажи, мамо. Я обіцяла йому мовчати, і ти теж мовчи.
— Ні, голубко, я нічого не скажу! Хоча, по-моєму, це дивно. Але, я сподіваюся, ти знаєш, що робиш. Ти вже досить доросла, щоб подбати про себе. Правда, Боббі?
— Ну, звичайно. І ти не повинна турбуватися про мене, мамонько, — додала вона, помітивши, що по любимому обличчю матері промайнула тінь — не те щоб недовір’я, а тривоги. Треба бути обережнішою, не треба непокоїти матері: вона має без цього чимало клопоту.
Другого дня вранці приїхала сестра Агнеса з чоловіком, і почалися нескінченні розповіді про їхнє життя в Гомері, про матеріальні та громадські успіхи. Сестра була не така гарна на вроду, як Роберта, і Фред Гейбл, її чоловік, був аж ніяк не таким мужчиною, яким Роберта могла б коли-небудь зацікавитись. Але після всіх тривожних думок про Клайда вигляд Агнеси — спокійної, любимої і задоволеної всім тим скромним благополуччям, яким зумів оточити її цей посередній чоловік, — знову збудив у Роберти пригніченість і сумніви, що турбували її з учорашнього ранку. Чи не краще, думала вона, вийти заміж навіть за такого неенергійного і непринадного, але постійного в своїх почуттях чоловіка, як Фред Гейбл, ніж опинитися в такому ненормальному становищі, в якому опинилася вона тепер через свої відносини з Клайдом? Гейбл жваво розповідав про те, чого вони з Агнесою досягли за цей рік, що минув з часу їхнього весілля. Він відмовився від посади учителя в Гомері і став співвласником невеликої книжкової і паперової крамниці. Це путнє діло, найбільше прибутків вони мають від продажу іграшок та содової води. Якщо все піде гаразд, Агнеса зможе майбутнім літом заново обладнати вітальню. Фред уже купив їй на різдво грамофон. На доказ свого добробуту вони привезли всім Олденам непогані подарунки.
Гейбл захопив з собою лікурзьку газету «Стар» і за сніданком, незвичайно пізнім через гостей, читав різні новини про Лікург (у цьому місті жила сім’я його компаньйона).
— Я бачу, в вашому місті життя вирує,— сказав він Роберті.— От «Стар» повідомляє, що Компанія Гріфітс дістала замовлення на сто двадцять тисяч комірців з одного тільки Буффало. Певно, вони здорово загрібають гроші.
— У моєму відділі завжди багато роботи, — обізвалася Роберта. — Вже не знаю, добре йдуть справи чи погано, а ми завжди однаково заняті. Мені здається, на фабриці справи завжди добрі.
— Щастить же цим фабрикантам, — сказав Гейбл. — їм нема про що турбуватися. Мені казали, що вони будують в Іліоні нову фабрику для виробництва сорочок. Ти що-небудь чула про це?
— Ні, не чула. Може, це інша фірма.
— До речі, як звуть цього молодого чоловіка, що завідує вашим відділом? Ти казала, здається, що він теж Гріфітс? — спитав він, перегортаючи аркуш газети і проглядаючи хроніку життя лікурзько-го товариства.