Як?
РОЗДІЛ XXX
Та різдвяний вечір, коли Роберта повернулася до Лікурга, не приніс їй ні зустрічі з Клайдом, ні хоча б записки з поясненням. Справа в тому, що в сім’ї Гріфітсів відбулась подія, яка дуже зацікавила б і Клайда, і Роберту, коли б вони довідалися про неї. Та сама газетна замітка про танці у Стіл, яку прочитала Роберта, потрапила й на очі Гілберту. В неділю вранці він сидів за сніданком і тільки хотів було надпити з чашки кофе, як враз побачив цю замітку. Зуби його раптом клацнули, мов кришка кишенькового годинника. Замість того щоб випити кофе, він відсунув чашку і уважно прочитав газетне повідомлення. За столом не було нікого, крім матері, і він, знаючи, що вона більше, ніж будь-хто в сім’ї, поділяє його думку про Клайда, простягнув їй газету.
— Подивися, хто тепер робить успіхи в товаристві,— сказав він різко і саркастично, і в погляді його відбилися гнів та презирство. — Швидко він з’явиться і у нас!
— Хто? — спитала м-с Гріфітс, беручи газету; вона спокійно прочитала замітку; ім’я Клайда здивувало її, хоч вона і постаралася не виявити цього.
Правда, до сім’ї Гріфітс доходили чутки про те, що Сондра підвезла якось Клайда в своєму автомобілі, а потім про те, що його було запрошено на обід до Трамбалів, але замітка в світскій хроніці — це зовсім інша річ.
— Не уявляю, хто міг запросити його туди? — задумливо сказала м-с Гріфітс: вона добре розуміла, як ставиться до всього цього її син.
— Звичайно, ця кривляка і балакунка Фінчлі, хто ж іще, — фиркнув Гілберт. — Вона уявила чомусь, під впливом Белли, чи що, ніби ми недосить уважливі до нього, і визнала, що це дотепний спосіб відплатити мені за все, в чому я перед нею провинився. Тобто це вона вважає, ніби я провинився перед нею. В усякому разі вона певна, що я не люблю її. І справді не люблю. Белла теж знар це. І, мабуть, тут не обійшлося без цієї вискочки Кренстон. Вона і Сондра нерозлучні з Беллою. Занадто вони зазнаються і сіють грішми — і ці дівчата, і їхні брати теж — Грент Кренстон і Стюарт Фінчлі,— словом, уся ця компанія. Я ладний іти на парі, що не сьогодні-завтра хто-небудь із них погано скінчить. Запам’ятай мої слова! Всі вони нічого не роблять, цілий рік тільки грають, танцюють, роз’їжджають туди та сюди, неначе на світі немає іншого діла. Не можу зрозуміти, чому ви з батьком дозволяєте Беллі перебувати стільки часу в цій компанії!
Тут мати запротестувала. Вона не може заборонити Беллі знайомство з однією половиною тутешнього товариства і примусити її зблизитися з другою половиною. У вищому колі Лікурга всі зв’язані між собою і завжди зустрічаються. Белла вже стає дорослою і може робити по-своєму.
Але виправдання матері анітрохи не зменшили ворожості Гілберта, якого обурювало, що Клайд прагне пройти в товариство і, судячи із замітки, дістає для цього деякі можливості. Нестерпно! Цей нікчемний злидень двоюрідний брат уже заподіяв йому непростиму образу, по-перше, тим, що насмілився бути схожим на нього. Гілберта, по-друге, тим, що з’явився сюди, в Лікург, і вдерся в їхнє благородне сімейство. Але ж Гілберт з самого початку ясно показав цьому Клайдові, що не хоче його знати і, якби його, Гілбертова воля, ані хвилини не стерпів би присутності такого братця!
— У нього немає ані копійки, — роздратовано заявив кінець кінцем Гілберт, — а він з усіх сил пнеться пролізти в товариство. І чого ради? Якщо навіть ця публіка завела з ним знайомство, то — що далі? Все одно він не може бувати з ними і вести такий спосіб життя, як вони: у нього немає для цього коштів, і йому ніде їх взяти, а хто стане платити за нього? І навіть коли б він міг добути гроші, робота на фабриці однаково не дасть йому змоги бувати в цій компанії. Не знаю, як він може сполучати свою роботу з усіма цими розвагами. Адже ці молоді люди безперервно роз’їжджають.
Власне. Гілберта цікавило, чи тепер усюди прийматимуть Клайда, і якщо так, то що робити? Як Гілберту і всій його сім’ї уникнути необхідності виявляти уважливість до Клайда, коли той ввійде в товариство? Адже з усього видно, що батько не має наміру відіслати його геть.
Після цієї розмови, коли прийшов до сніданку чоловік, м-с Гріфітс показала йому газету і виклала Гілбертову точку зору на те, що діється. Але Семюел Гріфітс, як і раніше, симпатизував Клайдові і не схильний був поділяти синову думку. Навпаки, він, здавалося, вважав, що газетна замітка лише підтверджує ту оцінку, яку він з самого початку дав Клайдові.
— Мушу сказати, — почав він, вислухавши дружину, — я не бачу нічого поганого в тому, що Клайд з’являється на вечорах то тут, то там і що його запрошують, хоч він і не має грошей. З цим можна тільки привітати і його, і нас. Я знаю, як ставиться до нього Гіл. Але, на мій погляд, Клайд трохи кращий, ніж здається Гілу. В усякому разі я не можу і не хочу нічого з цього приводу робити. Я виписав його сюди, і найменше, що я можу зробити, — це дати йому можливість висунутися. Працює він, як видно, добре. Та і як би це виглядало, коли б я зробив інакше?