— Ви поїдете з нами? Ну, звичайно, поїдете! — наполягала вона, і Клайд зразу ж погодився, хоч і згадав про Роберту, яка, мабуть, уже повернулася і чекає на нього. Та він ще встигне, подумав Клайд, часу багато.
А там, у Ентоні, в балачках і танцях, згадка про дане слово поступово потьмяніла. Все ж годині о дев’ятій він почав турбуватися. Тепер вона, певно, вже вдома і дивується, не розуміючи, що сталося з ним і його обіцянкою. І це в різдвяний вечір, та ще після триденної розлуки!
Його дедалі більше мучив неспокій, але зовні він все-таки тримався так, як людина в найкращому настрої. На щастя, вся ця компанія танцювала і веселилася цілісінський тиждень підряд і тепер дійшла до цілковитої знемоги; тому всі мимоволі піддалися втомі і о-пів на дванадцяту одностайно вирішили роз’їхатися. Проводивши Беллу до особняка Гріфітсів, Клайд поспішив на Елмстріт, сподіваючись, що Роберта ще не спить.
Підходячи до будинку Гілпінів. він побачив крізь обсипані снігом гілки кущів і дерев світло її одинокої лампи. Тривожно обдумуючи, що сказати їй, як виправдати це непоясниме запізнення, він спинився під великим деревом. Що ж їй усе-таки сказати? — питав він себе. Запевняти її, що він знову був у Гріфітсів або десь у іншому місці. З його попередніх розповідей Роберта вважає, що він був там зовсім недавно — в п’ятницю. Раніше, коли він не мав жодних знайомств і тільки мріяв про них, вигадки, які він розповідав з цього приводу Роберті, не викликали у нього докорів сумління. Все було тільки фантазією, не відбирало в нього часу і не перешкоджало бажаним для обох побаченням. Але тепер це стало реальністю, а до того він вважав, що нові знайомства мають величезне значення для його майбутнього, і тому вагався. Нарешті він вирішив пояснити свій сьогоднішній неприхід іншим запрошенням, якого одержав пізніше: крім того, він мусить переконати Роберту, що від Гріфітсів залежить усе його матеріальне благополуччя, отже бувати у них, коли їм завгодно, — безпосередній його обов’язок, а не просто втіха, заради якої він залишає її одну. Чи може він діяти інакше? І переконавши самого себе в цій напівправді, він пройшов по снігу і тихенько постукав у вікно.
Світло зразу ж погасло, штора на вікні піднялася. Через хвилину Роберта, яка перебувала всі ці години в похмурому роздумуванні, відчинила двері і впустила його в свою кімнату; як завжди, вона запалила свічку, щоб їх не викрило надто яскраве світло лампи. І Клайд відразу ж зашепотів:
— Ну, знаєш, моя люба, від цих світських обов’язків у мене вже просто голова обертом пішла. Я ще ніколи не бачив такого міста. Як тільки потрапиш до кого-небудь, — кінець, уже не знаєш, коли звільнишся. Спочатку обід, потім танці, далі прогулянка чи щось, іще— їм усе мало! Коли я був у Гріфітсів у п’ятницю (він посилався на свою попередню брехню), я думав, що це останнє запрошення до кінця свят. А вчора я саме збирався в інше місце — і раптом одержав від них записку, що сьогодні вони знову чекають мене на обід. Розумієш, обід було призначено на другу, і я думав, що звільнюся рано і встигну прийти сюди до восьмої, як обіцяв. А насправді почали о третій і ось тільки зараз стали розходитися. Просто неможливо! Я весь час поривався піти, але ж ніяк не міг. Ну, а ти як, моя люба? Сподіваюся, добре провела час? Сподобався твоїм батькам мій подарунок?
Він усе питав і питав, а вона відповідала коротко й уривчасто і весь час пильно дивилася на нього, ніби кажучи: «Як ти можеш так поводитися зі мною?» Та Клайд надто старанно доводив, що він зовсім не винуватий, надто намагався примусити Роберту повірити йому; ні в перші хвилини, ні пізніше, коли він скинув пальто, кашне та рукавички і пригладив волосся, він ні разу не поглянув на неї ласкаво, та й взагалі не дивився їй в очі і нічим не показав, що справді радий знову побачитися з нею. Навпаки, він був такий метушливий і збуджений, що, незважаючи на всі його колишні признання і вчинки, Роберта відчувала: йому, загалом, приємно її бачити, але він далеко більше думає про себе і про свої плутані пояснення. Потім він, нарешті, обійняв її і поцілував, і все ж вона почувала, як і в суботу, що душею він тільки наполовину з нею. Інші думки — про те, що перешкодило йому і в п’ятницю, і сьогодні прийти до неї,— хвилювали обох.
Вона подивилася на нього, не цілком вірячи йому, — і все-таки їй хотілося хоч трохи вірити. Можливо, він і справді був у Гріфітсів і вони затримали його. А може, й ні. Вона мимоволі згадала, що минулої суботи він сказав їй, ніби в п’ятницю обідав у Гріфітсів, а тимчасом газетна замітка повідомила, що він був у Гловерсвілі. Але якщо спитати його про це зараз, він, мабуть, тільки розгнівається і знову збреше… Кінець кінцем, думала вона, в неї немає жодних прав на нього, крім тих, що їх дає його кохання до неї. Та вона не могла уявити собі, що його почуття могли так швидко змінитися.