— Виходить, через це ти не міг прийти сьогодні ввечері? — спитала вона трохи роздратованим тоном, яким ніколи не говорила з ким раніше, і додала сумно: —Адже ти казав, що тобі ніщо не зможе перешкодити…
— Так, казав, — підтвердив він, — і мені б ніщо не перешкодило, якби не цей лист. Зрозумій, я ні на кого іншого не зважив би, але не можу ж я ке піти, коли дядько кличе мене на святковий обід. Це надзвичайно важливий візит. Дуже незручно було б відмовитися. І потім — удень тебе ще не було тут.
Він сказав це таким тоном, який виразніше від усіх слів показав Роберті, як високо оцінює він близькість з сім’єю дядька і як мало важить для нього порівняно з цим усе, що таке дороге їй в їхніх відносинах. Вона зрозуміла, що хоч він і був на початку їхнього кохання таким захопленим і палким, в його очах вона стоїть набагато нижче, ніж у своїх власних. Отже, всі її мрії і жертви марні. їй стало страшно.
— А все-таки, — продовжувала вона невпевнено, — хіба ти не міг залишити мені записку, Клайд? Я б застала звісточку від тебе, як тільки повернулася…
Вона сказала це як могла лагідніше, їй не хотілося сердити його.
— Але ж я сказав, моя люба, що не сподівався так затриматися. Я думав, обід скінчиться о шостій, не пізніше.
— Так… гаразд… я знаю… та все-таки…
Вона дивилась на нього розгублено і схвильовано; на обличчі її змішалися страх і журба, глибокий сум і недовір'я, сліди образи і розпачу, — все це відбивалося в спрямованих на Клайда великих суворих очах і примушувало його болісно усвідомлювати, що він негарно, підло повівся з нею. Її очі, здавалося, виразно промовляли про цс, — під цим поглядом Клайд враз спалахнув, його завжди бліді щоки густо почервоніли. А Роберта, ніби не помітивши цього раптового рум’янця чи не надавши йому значення, додала:
— Я читала в газеті про вечір у Гловерсвілі, але там нічого не сказано про твоїх двоюрідних сестер. Вони були там?
І вперше в її запитанні пролунав сумнів, наче вона не довіряла йому. Цього Клайд аж ніяк не чекав від неї — і це особливо збентежило й розсердило його
— Звичайно, були, — сказав він неправду. — Чому ти знову питаєш, адже я вже сказав тобі, що вони там були!
— Просто так, любий. Я тільки хотіла знати. Але я помітила, що в газеті було названо інших дівчат з Лікурга, ти часто говорив про них раніше: Сондра Фінчлі, Бертіна Кренстон. А ти сказав мені тільки про сестер Трамбал.
Її тон мав обурити й озлити його, вона це відразу зрозуміла,
— Так, я теж читав замітку, але це неправда. А якщо вони й були там, я їх не бачив. Газети завжди все перебріхують.
Він був роздратований і лютий від того, що так по-дурному спіймався, але всі його заперечення прозвучали непереконливо, і він сам зрозумів це. Тоді його охопило обурення: чого вона допитує його? З якої речі? Нібито він не має права бувати, де хоче, і повинен питатися в неї дозволу.
Роберта вже не докоряла і не сперечалася, а тільки дивилася на нього, і обличчя її було сумне і ображене. Вона не зовсім вірила йому — і не зовсім не вірила. Мабуть, в його словах була частка правди. Куди важливіше інше: він мусив би кохати її так, щоб і не треба було і неможливо було брехати їй або погано поводитися з нею. Та що робити, коли він не хоче бути добрим і правдивим? Вона відійшла від нього і безпорадно похитала головою.
— Тобі зовсім не треба щось вигадувати, Клайд, — сказала вона. — Невже ти не розумієш? Мені все одно, де ти був, тільки треба було попередити мене заздалегідь і не залишати ось так зовсім одну на різдвяний вечір. От що мені прикро.
— Та я нічого не вигадую, Берта, — сердито заперечив він. — Я не можу змінити те, що було, — мало чого пишуть у газетах. Гріфітси там були, я можу це довести. А сьогодні я прийшов до тебе, як тільки звільнився. Чого ради ти відразу роздратувалася? Я сказав тобі правду: я не завжди можу робити те, що мені хочеться. Мене запросили в останню хвилину, і я мусив піти. А потім я не міг вирватися. Чого ж тут сердитися?
Він з викликом подивився на неї, і Роберта, переможена цими доводами, не знала, як бути далі. Вона згадала те, що говорилося в газеті про передбачувану зустріч Нового року, але почувала, що нерозумно тепер казати про це. їй було зараз особливо гірко думати, що Клайд — постійний учасник того веселого, щасливого життя, яке доступне тільки для нього, але не для неї. І все ж вона не наважувалася показати йому, які жагучі ревнощі опанували її. В цьому вищому світі всі так весело проводять час — і Клайд, і його знайомі,— а їй так невистачає всього. І потім ці дівчата — Сондра Фінчлі і Бертіна Кренстон… він стільки про них говорив, про них пишуть у газетах… Може, він закоханий в одну з них?