Проте Клайд, несамовито — всупереч усім реальним умовам — сподіваючись на якесь майбутнє, більше, ніж будь-коли, побоювався, як би теперішні відносини з Робертою не перешкодили йому. А що коли про це як-небудь довідається Сондра? Тоді все загинуло! Або раптом Роберті стане відомо про його захоплення Сондрою, і вона в пориві образи та обурення викриє його… Адже після Нового року він дуже часто вранці на фабриці казав Роберті, що несподіване запрошення від Гріфітсів, Гаррієтів чи інших світських знайомих не дасть йому змоги прийти до неї ввечері, хоч він і обіцяв їй це день чи два тому. І потім, уже тричі бувало так, що Сондра заїжджала за ним у своєму автомобілі, і він зникав, ані словом не попередивши Роберту, сподіваючись, що до другого ранку зуміє вигадати яке-небудь виправдання і цим усе загладить.
Це була ненормальна, хоч і не така вже нечувана, як може здатися, суміш симпатії і неприязні; і кінець кінцем Клайд вирішив: що буде, те й буде, а він мусить якось розірвати ці пута, навіть якщо завдасть Роберті смертельного удару (що йому до того? Він ніколи не обіцяв з нею одружитися!). Він повинен порвати з нею, навіть рискуючи своїм становищем на фабриці, якщо Роберта не погодиться без нарікань відпустити його. Але часом він здавався сам собі лукавим, безсоромним і жорстоким спокусником: адже він обманув дівчину, яка сама ніколи не подумала б про зближення з ним. І які дивні примхи любострастя: саме завдяки цьому настрою — всупереч брехні, вивертам, неуважності, порушеним обіцянкам і невідбулим зустрічам — знову справджувалося накладене на Адама та його нащадків пекельне — чи небесне — закляття: «І буде до жони твоєї потяг твій».
Треба не забувати, що Роберта і Клайд, недосвідчені і необізнані, користувалися тільки найпростішими і незагальними протизачаттєвими засобами. І от дивний збіг обставин: в половині лютого Клайд, бачачи дедалі більшу прихильність Сондри, вже майже вирішив раз і назавжди покласти край не тільки фізичному зв’язкові, а й взагалі всяким відносинам з Робертою; в цей же час вона теж почала ясно розуміти, що хоча Клайд ще вагається, а сама вона по-старому кохає його, але всі спроби удержати його марні, і, можливо, для її гордості, якщо не для душевного спокою, краще виїхати, знайти іншу роботу, яка давала б їй можливість жити і трохи допомагати рідним, — і постаратися забути його. Але, на її відчай і жах, вийшло інакше. Якось уранці, коли вона прийшла на фабрику, на її обличчі відбилися сумніви і страхи ще важчі й нестерпніші, ніж усі, що гнітили її досі. Одночасно з усіма невтішними висновками щодо Клайда, її раптом вразило таке страшне підозріння, що навіть її рішення виїхати стало тепер нездійсненне. Обидва вони були надто нерішучі і сентиментальні, і вона не могла подолати свого кохання до нього, — і ось тепер, коли це було найменш бажане для обох, вона завагітніла.
Відтоді як вона поступилася перед звабленням Клайда вона завжди лічила дні і раділа, переконуючись, що все в неї гаразд. Але тепер минуло вже сорок вісім годин після точно відрахованого строку — і нічого! А Клайд уже чотири дні не приходив до неї і на фабриці поводився стриманіше і байдужіше, ніж будь-коли.
А тепер — оце!
У неї немає нікого, крім Клайда, їй нема до кого більше звернутися. А він став таким чужим і байдужим.
Роберту охопив страх: вона почувала, що однаково, — чи допоможе їй Клайд, чи ні,— нелегко буде вийти з такого важкого і небезпечного становища, і вона уявила собі дім, матір, рідних та знайомих— що вони подумають, як з нею трапиться таке? Що скажуть люди? Це доводило її до безмежного жахання. Тавро злочинних стосунків! Ганьба незаконного народження для дитини!
Як важко доводиться жінці,— завжди думала вона, слухаючи розповіді про життя і шлюб, про зради й нещастя, що випадають на долю дівчат, які поступалися перед мужчинами і були потім кинуті,— важко навіть тоді, коли жінка одружена і має підтримку від чоловіка, від його кохання — так любить, наприклад, її зять Гейбл Агнесу, і, звичайно, так батько її раніше любив матір, а Клайд — її, в ті часи, коли він палко присягався їй у коханні.
— Але тепер… тепер!