— Але чому ти так думаєш? — вигукнув він. — Хіба ти вже можеш знати напевно? Можливо, завтра все буде гаразд.
Та в голосі його зовсім не було впевненості.
— Ні, не думаю, Клайд. Мені дуже хотілося б, щоб усе владналося. Та минуло вже два дні, раніше так ніколи не бувало.
Вона сказала це з таким глибоким розпачем, який одразу ж примусив Клайда відмовитися від думки, що вона хитрує з ним. Але він усе ще не наважувався подивитися просто у вічі тому, що сталося, і через це додав:
— Ну, не ще, мабуть, нічого не означає. Запізнення може бути й більше, ніж два дні,— хіба ні?
Його тон так явно викривав невпевненість і цілковиту недосвідченість, якої Роберта в ньому досі не знала, що вона зовсім стривожилася.
— Ні, ні, не думаю. Але який жах, якщо це правда! — вигукнула вона. — Як по-твоєму, що я мушу робити? Ти не знаєш, що б таке я могла прийняти?
Клайд був такий рішучий і самовпевнений, коли домагався близькості з Робертою, він справляв на неї враження досвідченого, навченого молодого чоловіка, що знає життя набагато краще, ніж вона могла сподіватися коли-небудь знати, — чоловіка, для якого всі небезпеки і труднощі такого роду минають безкарно… а тепер він зовсім розгубився. Власне — тепер він і сам зрозумів це — він був так само мало обізнаний з усіма таємницями статі і з можливими в такому разі ускладненнями, як майже кожний юнак його років. Правда, раніш ніж приїхати сюди, він бував у Канзас-Сіті і Чікаго в товаристві таких досвідчених напутників, як Ретерер, Хігбі, Хегланд та інші розсильні, і наслухався від них пліток і хвалькуватих розповідей. Але тепер він здогадувався, що, хоч як вони не нахвалялися, всі їхні знання були здобуті від дівчат таких же безтурботних і нетямущих, як і вони самі. Він дуже невиразно уявляв собі, які вбогі були їх знання: їм було лише відомо дещо про різні специфічні ліки і запобіжні засоби, винайдені лікарями-шарлатанами і сумнівними аптекарями, з якими звичайно мають справу люди, що стоять на рівні розвитку Хегланда і Ретерера. Та коли б навіть він знав стільки, скільки вони, — де роздобути ці засоби в такому містечку, як Лікург? Відтоді як Клайд розлучився з Діллардом, він не мав ні приятелів, ні тим більше вірних друзів, на чию допомогу міг би розраховувати у такій важливій справі.
Найкраще, що він міг зараз придумати, це звернутися до першого-ліпшого аптекаря, що за певну плату порадив би йому якийсь корисний засіб або дав вказівку. Але скільки це може коштувати? Та й говорити з аптекарем небезпечно. Чи не почне розпитувати? Чи мовчатиме? Чи не розповість кому-небудь, що до нього зверталися з такою просьбою? Клайд дуже схожий на Гілберта Гріфітса, якого всі в Лікурзі добре знають, і хто-небудь може визнати його за Гілберта… підуть усякі балачки, і все це може погано скінчитися.
І таке лихо спіткало його саме тепер, коли він уже багато чого домігся у відносинах із Сондрою, — вона вже дозволяє йому потихеньку цілувати її і навіть доводить йому свою прихильність маленькими подарунками: повертаючись додому, він не раз заставав принесені під час його відсутності галстуки, золотий олівець, коробку найдобірніших носових хусток і при них маленьку картку з її ініціалами. І в ньому міцніла впевненість, що майбутнє обіцяє йому дедалі більше й більше. Можливо, якщо Сондра буде й далі так само закохана в нього і поводитиметься так само хитро та розумно і якщо її сім’я не ставитиметься до нього надто вороже, він навіть зможе одружитися з нею? Звичайно, він не певний цього. Свої справжні почуття і наміри вона досі приховувала під ухильністю, яка подразнювала його, і це робило Сондру ще більш бажаною. І проте все підказувало йому, що він повинен якнайшвидше, найобережніше і безболісніше покласти край своїй близькості з Робертою.
І тому тепер він з удаваною впевненістю заявив:
— Сьогодні я б на твоєму місці не турбувався. Можливо, все обійдеться щасливо. Ще нічого не можна знати. В усякому разі мені потрібний час. Подивимося, що можна’ зробити. Я думаю, що зможу дістати для тебе що-небудь. Тільки, будь ласка, не хвилюйся так!
Але він був зовсім не такий спокійний, як хотів показати. Насправді він був приголомшений. Виконати своє первісне рішення — триматися якнайдалі від Роберти — тепер було не так просто: він опинився віч-на-віч з серйозною небезпекою, — хіба що йому пощастить якимись доводами зняти з себе будь-яку відповідальність за те, що сталося. Адже Роберта все ще працює під його начальством; він писав їй записки; найменше її слово спричиниться до розслідування, яке буде згубним для нього. Отже, він мусить допомогти їй швидко і потай, щоб ніхто нічого не довідався і не почув. Клайд, треба віддати йому належне, після всього, що було між ними, був зовсім не проти того, щоб допомогти їй, наскільки він тільки зможе. Але якщо він не зможе (його думки забігали вперед: адже можливо, що діло може повернутися й несприятливо для нього), ну, тоді… тоді… кінець кінцем хіба не можна буде заперечувати всілякі відносини з нею і втекти звідси? Багато хто так робить. Це може бути єдиним виходом… Якби тільки він не був тут, немов у пастці,— абсолютно немає кому довіритися…