Але, приїхавши в Скенектеді, він побачив, іцо в нього залишається зовсім мало часу до останнього поїзда в Лікург. Мужність його підупала. Чи схожий він на одруженого чоловіка, чи повірять йому? І, крім того, такі засоби дуже небезпечні і недозволенні.— так вважають навіть самі аптекари.
Він пройшов з кінця в кінець всю головну вулицю, ще яскраво освітлену в цей час, заглядаючи у вікна то однієї, то іншої аптеки, і кожного разу приходив до висновку, що саме ця аптека з будь-якої причини йому не підходить. В одній він побачив за прилавком огрядну, похмуру, гладенько поголену людину років п’ятдесяти, чиї окуляри і сивіюче волосся злякали Клайда: звичайно, ця людина відмовить молодому клієнтові — скаже, що не торгує такими засобами, не повірить, що Клайд одружений, і ще запідозрить його в незаконних стосунках з якою-небудь дівчиною. В аптекаря був такий статечний, богобоязливий, добропорядний і благопристойний вигляд… Ні, не варто звертатися до нього. Клайдові невистачало рішучості ввійти і стати віч-на-віч з такою особою.
В другій аптеці Клайд побачив маленького, зморщеного, але меткого і зовні досить розумного чоловіка років тридцяти п’яти; цей здався йому підхожим; але тут Клайд помітив, що аптекареві допомагає жінка років двадцяти — двадцяти п’яти. А що коли саме вона спитає Клайда, чого він хоче? Важке, неймовірне становище. Або раптом вена почує, як він говоритиме з аптекарем? Так він відмовився і від цієї аптеки, потім і від третьої, четвертої, п’ятої, з різних, а проте серйозних причин: тут були покупці, там юнак і дівчина пили содову воду, в одному місці сам аптекар стояв недалеко від скляних дверей, бачив, як Клайд заглянув усередину і цим сполохнув його, перш ніж він встиг вирішити, чи варто заходити сюди.
Але кінець кінцем після стількох невдач він подумав, що зрештою мусить щось вдіяти, бо інакше доведеться поїхати назад у Лікург ні з чим, надаремно витративши час і гроші на дорогу. Він повернувся до невеликої аптечки на боковій вулиці,— кілька хвилин тому він помітив там аптекаря, який сидів без діла, і, покликавши на допомогу всю мужність, зайшов.
— Я хотів би дізнатися дещо, — почав він. — Чи не можете ви мені сказати… Бачте, в чому справа… я недавно одружений, і в моєї дружини минув строк, а нам тепер зовсім неможливо мати дитину. Чи не можна як-небудь допомогти їй?..
Він говорив швидко і тримався досить впевнено, хоч і нервував, внутрішньо переконаний, що аптекар не повірить йому. Але він не знав, що звертається з своєю просьбою до запеклого святенника, члена методистської церкви, людини, яка ні в якому разі не дозволить перечити природі. Такі виверти недогідливі богу— і аптекар не тримав у себе засобів, що в будь-якій мірі суперечать законам творця. Але в той же час він був досить досвідченим купцем і не бажав назавжди відштовхнути від себе імовірного покупця. Тому він сказав:
— Дуже шкодую, молодий чоловіче, але боюся, що в даному випадку я нічим не можу вам допомогти. У мене немає ніяких засобів цього роду, — я зовсім не тримаю таких речей, бо не вірю в них. Але, може, в якійсь іншій тутешній аптеці ви й знайдете що-небудь таке, справді, не знаю.
Він говорив серйозним, уривчастим тоном, з виглядом поборника моральності, переконаного в своїй правоті.
Клайд одразу ж зрозумів, що ця людина осуджує його. Це ще більше похитнуло й без того нетривку його віру в успіх. І все ж аптекар не висловив одверто свого осуду і навіть сказав, що, можливо, у кого-небудь іншого знайдеться потрібний засіб… Тому трохи згодом Клайд ізнову набрався хоробрості; він походив ще вперед і назад, заглядаючи у вікна, і, нарешті, в сьомій числом аптеці помітив продавця, що один стояв біля прилавка. Клайд зайшов і повторив своє перше пояснення; продавець (це був не сам власник аптеки) — худорлявий, смуглявий і, як видно, дуже хитрий суб’єкт — таємниче і в той же час недбало повідомив, що такий засіб є. Так. Зволите одержати коробку? Це коштує (Клайд спитав про ціну) шість доларів— приголомшуюча сума для Клайда, маючи на увазі його заробіток. Однак, оскільки ця витрата здавалася неминучою, — добре вже й те, що пощастило взагалі щось знайти, — він зразу ж заявив, що бере ліки. Продавець приніс коробочку і, загортаючи її, натякнув, що це дуже «ефективний» засіб. Клайд заплатив і вийшов.
Він відчув таку величезну полегкість, — його нерви були надзвичайно напружені до цієї хвилини, — що тепер ладний був танцювати від радості. В його руках ліки, і вони, звичайно, допоможуть, за це говорить надмірна, обурливо висока ціна. І обставини такі, що він навіть може вважати цю суму не надто великою: адже він так легко звільнився від стількох труднощів! Забувши спитати, чи не можуть йому дати ще які-небудь корисні відомості і напутити його, він поклав пакуночок у кишеню, поздоровив себе з удачею і, дуже задоволений власною безстрашністю та енергією, проявленою в такий критичний момент, зразу ж повернувся в Лікург і поспішив до Роберти.