І все ж обидва вони були надзвичайно пригнічені і налякані нещастям, яке нависло над ними. Клайд був далеко не впевнений, що, коли становище Роберти не зміниться, йому пощастить вислизнути, не подбавши про неї; і вона може зажадати не просто тимчасової допомоги, а чогось більшого — одруження, можливо. Адже вона вже нагадувала, що він обіцяв не залишати її. Але іцо, власне, він мав тоді на увазі, обіцяючи це, питав він себе тепер. Звичайно, не шлюб: він ніколи не мав на думці одружитися з Робертою, а хотів тільки веселої любовної гри, хоч, як він чудово знав, Роберта зовсім по-іншому розуміла його палке почуття. Він мусив признатися собі, що вона вважала його наміри серйозними, інакше вона ні в якому разі не поступилася б перед ним.
Повернувшись додому, Клайд написав і надіслав листа Ретереру; він перебув тривожну ніч, а другого ранку подався до аптекаря в Скенектеді, бо штору на вікні Роберти було піднято до половини, коли він проходив повз її будинок. Та аптекар не міг запропонувати ніяких нових засобів, тільки порадив зробити гарячу ванну, — про це він забув згадати першим разом. Корисною є також стомлююча гімнастика. Помітивши неспокій на обличчі Клайда і зрозумівши, що він надзвичайно стривожений через обставини, що склалися, аптекар додав:
— А знаєте, якщо у вашої дружини сталася затримка на один місяць, то це ще нічого не означає. У жінок це іноді буває. В усякому разі ви не можете бути впевнені раніше, ніж закінчиться другий місяць. Кожний лікар вам це скаже. Якщо вона нервує, нехай продовжує приймати пілюлі. Та навіть як вони не вплинуть, поки що нічого не можна стверджувати: все-таки через місяць усе може щасливо обійтися.
Злегка підбадьорений цими розмовами, Клайд уже ладний був піти. Можливо, що Роберта помилилася, і обидва вони марно тривожаться. Але тут же подумав, що, може, вона й каже правду, і їм загрожує нещастя, і чекати ще аж місяць, не вживаючи ніяких заходів, — значить тільки втрачати час. Він похолодів від цієї думки і сказав аптекареві:
— А на той випадок, якщо все це не обійдеться благополучно, ви не знаєте такого лікаря, до якого вона могла б піти? Для нас це дуже серйозно, і я хотів би допомогти їй, якщо можна.
Щось у поведінці і тоні Клайда — його надзвичайна нервозність, його бажання піти на незаконну операцію (за якоюсь своєю особливою логікою фармацевт вважав, що це зовсім інша справа, аніж просто проковтнути пілюлю, яка має викликати той самий результат) — здалося аптекареві підозрілим. У нього майнула думка, що Клайд, мабуть, зовсім не одружений; напевно, тут звичайна історія: розбещений юнак втягнув у біду яку-небудь недосвідчену дівчину. Тому настрій в аптекаря змінився, доброзичливість і згода допомогти зникли, і він холодно сказав:
— Бачте, тут, можливо, і знайдеться підхожий лікар, але я такого не знаю. І я не можу посилати будь-кого до таких лікарів. Це справа протизаконна. Погано доведеться лікареві, якого викриють у таких справах. Та це, звичайно, ваша справа, — можете пошукати кого-небудь, якщо хочете, — похмуро додав він, допитливо і підозріло дивлячись на Клайда і вирішуючи про себе, що краще триматися якнайдалі від такого суб’єкта.
Отже, Клайд повернувся до Роберти з тими самими ліками, хоч вона рішуче запротестувала, кажучи, що коли не допомогла перша коробка, то мало користі буде й від другої. Але тому що він наполягав, вона погодилася спробувати новий спосіб їх приймання. Проте його доводи, що, можливо, в усьому винуваті простуда або нерви, переконали її тільки в одному: Клайд неспроможний нічого зробити для неї або ж просто не розуміє, як це важливо для них обох. А якщо й новий спосіб лікування не допоможе, що тоді? Невже Клайд більше нічого не має наміру вжити?
Але Клайд мав своєрідний характер: хоч йому і не давав спокою страх за майбутнє, але такі неприємні були всі ці хвилювання, вони здавалися такою перешкодою іншим його інтересам, що він з радістю повірив, нібито через місяць усе може закінчитися щасливо, і ладен був спокійнісінько чекати. Роберта могла помилитися. Може, вона зняла всю цю тривогу надаремно. Треба подивитися, чи не вплинуть ліки цього разу.
Та лікування не допомогло. І хоч Роберта в розпачі повернулася на фабрику, сподіваючись роботою виснажити себе і, може, досягнути цим бажаного результату (всі дівчата у відділі запевняли її, що в неї зовсім хворий вигляд і що їй не варто працювати, коли вона почуває себе так погано), усе було даремно. А Клайд, покладаючись на слова аптекаря, продовжував заспокоювати себе тим, що затримка на місяць не має значення, — і це ще більше пригнічувало і лякало її…