Завжди привітний, він був особливо люб'язний з Клайдом, який подобався йому. Але Клайд, заглиблений у свій сміливий задум, був до того збуджений, що, хоч як намагався набрати невимушеного вигляду, йому в цьому погано щастило. Тому він почав:
— Справи йдуть чудово, не можна скаржитися, і роботи у мене завжди багато…
Він почав нервово перебирати галстуки, що висіли на рухомих нікельових вішалках. М-р Шорт зразу ж обернувся, зняв з полиці кілька особливих коробок і поклав їх на скляний прилавок перед Клайдом.
— Ті не варто дивитися, містер Гріфітс, — сказав він, — погляньте краще сюди. Ось галстуки, які я хотів вам показати. Для вас вони не коштуватимуть дорожче. Я тільки сьогодні вранці одержав їх з Нью-Йорка.
Він розгорнув кілька пачок, по шість галстуків у кожній, і пояснив, що це наймодніші.
— Бачили ви в Лікурзі щось подібне до цього? Я певний, що не бачили.
Він з усмішкою дивився на Клайда; йому щиро хотілося, щоб цей молодий чоловік, з такими чудовими зв'язками, хоч і не дуже багатий, здружився з ним. Це піднесло б Шорта в очах жителів Лікурга.
Клайд перебирав галстуки, розуміючи, що Шорт сказав йому правду; він був схвильований, думки його плуталися, і він не міг підшукати слів, щоб заговорити так, як мав намір.
— Дуже гарні… звичайно… — сказав він, почуваючи, що за інших обставин йому було б дуже приємно купити хоча б два з них. — Я, мабуть, візьму ось цей і ще цей.
Він відібрав два галстуки, напружено думаючи, як йому заговорити про значно важливішу справу, яка привела його сюди… І навіщо він купує ці галстуки, витрачає час на всілякі дрібниці, коли йому просто треба спитати Шорта про цю справу? Але це так важко, Дуже важко! Проте він мусить це зробити… тільки, може, не зразу. Спершу він подивиться іще що-небудь, щоб не викликати підозріння… попросить показати йому шкарпетки… Але навіщо йому це? Вони йому непотрібні; Сондра зовсім недавно подарувала йому дю-жину носових хусток, кілька комірців, галстуки і шкарпетки. 1 все ж кожного разу, як він вирішував заговорити, в нього починало смоктати під грудьми від страху, що він не зуміє сказати все це так спокійно і вільно, як треба. Все це таке сумнівне і ненадійне, так легко може призвести до ганебного викриття… Здається, він просто не зуміє сьогодні заговорити з Шортом. І в той же час вігі питав себе: чи трапиться йому ще коли-небудь така зручна нагода?
Шорт тим часом відійшов ненадовго в глибину магазина і тепер повернувся.
— Якщо не помиляюся, я бачив вас минулого вівторка, годині
0 дев'ятій вечора, коли ви заходили до Фінчлі,— сказав він з найлюб’язнішою і навіть підлесливою посмішкою. — До чого ж у них гарний будинок і сад!
Клайд знав, що його зв’язки з тутешнім товариством справляють на Шорта дуже велике враження; в тоні торговця звучало величезне захоплення з домішкою підлесливості. І це відразу надало Клайдові сміливості; перебуваючи в такій позиції вищості, можна сказати що завгодно, — зрозумів він; кожне слово його шануватель прийме з благоговійною повагою. Вибравши пару шкарпеток, щоб якось згладити враження від своєї просьби, він сказав:
— До речі, щоб не забути. Я хотів дещо спитати у вас. Можливо, ви зможете сказати мені. У нас на фабриці є один робітник, молодий хлопець, він недавно одружився — всього місяців чотири, здається… так ст він тепер дуже турбується, бо дружина…
Клайд запнувся, він не знав, чи варто продовжувати, бо помітив, що вираз обличчя Шорта трохи змінився. Але, зайшовши так далеко, він уже не міг відступити і з нервовим смішком додав:
— Справді, не знаю, чого вони завжди приходять до мене з своїми справами! Вони, мабуть, думають, що я мушу добре розумітися е таких справах (він знову засміявся). Але я тут цілковитий новачок
І просто не знаю, що йому сказати. А ви, по-моєму, вже давно в Лікурзі, от я й вирішив спитати вас…
Він говорив так невимушено і недбало, як тільки міг, але вже розумів, що робить помилку: Шорт напевно вважатиме його за дурня або дивака. Проте, хоч Шорта і здивувало, що Клайд звернувся до нього з таким питанням (він помітив несподівану вимушеність і нервозність у Клайдовій поведінці), йому дуже лестило таке довір’я, хоча б і в такій делікатній справі. Він зразу заспокоївся і відповів тим самим люб’язним тоном:
— Ну, зрозуміло, містер Гріфітс, я буду дуже радий, якщо тільки зможу чим-небудь допомогти вам. А в чому річ?