— Ну, от бачите, — продовжував він, — професія досить вигідна. Всі електротехніки непогано заробляють. І якщо ви подумаєте як слід і уявите собі, яке серйозне те, що ви хочете вчинити, — знищити людське життя, яке має такі самі права на існування, як і ви… — він зробив паузу, щоб сказане глибше пройняло її свідомість. — Я певний, що ви ще обміркуєте це серйозно, як належить, — і ви, і ваш чоловік. До того ж, — додав він дипломатично, майже батьківським тоном, — коли у вас буде дитина, вона цілком винагородить вас за деякі труднощі, пов'язані з її появою. Скажіть, — спитав він раптом з цікавістю, — а ваш чоловік знає про це? Може, це ви самі задумали врятувати і його, і себе від зайвих турбот і труднощів?
Він подивився на Роберту з усмішкою, майже весело, уявляючи, що викрив її не тільки в нервовому страху, а і в суто жіночих міркуваннях економічного порядку; в такому разі, вирішив він, не важко буде відмовити її від цього. Але Роберта, зрозумівши, до чого він хилить, і почуваючи, що, збреше вона ще раз, чи ні — від цього вже не буде ні шкоди, ні користі, швидко відповіла:
— Він знає.
— Ось як, — сказав лікар, трохи розчарований тим, що його здогад невірний, але все-таки з твердим наміром переконати пацієнтку та її чоловіка. — Я думаю, що ви обидва повинні серйозно зважити все, перед тим як вживати яких-небудь дальших заходів. Я знаю, коли молода пара вперше потрапляє в таке становище, вона завжди бачить у цьому тільки тіньову сторону, але ж не обов’язково завжди буде погано! Я пам'ятаю, ми з дружиною думали гак само, коли чекали першу дитину. Але все минуло щасливо. І якщо ви тепер спокійно обміркуєте це, я певний, ви все побачите в іншому світлі. І згодом вас не мучитиме сумління.
Він замовк, упевнений, що йому пощастило розвіяти страхи молодої жінки і знищити рішучість, яка привела її до нього: це звичайна розсудлива дружина, і, звичайно, вона тепер не стане наполягати, відмовиться від своїх планів і піде.
Та замість того щоб весело погодитися з ним або просто підвестися, як він сподівався, вона раптом подивилася на нього широко розкритими, сповненими жаху очима і заридала. Під впливом його мови в свідомості Роберти з надзвичайною виразністю ожило нормальне, загальноприйняте уявлення про її становище. Весь час вона намагалася не думати про це. В звичайних умовах, якби вона й справді була одружена, Роберта, звичайно, зробила б саме так, як він радив. Але теп£р, коли вона переконалася, що потрапила в безвихідь, — принаймні ця людина не допоможе їй вийти з скрутного становища, — її охопив смертельний, панічний страх. Вона сплітала і розплітала пальці, коліна її тремтіли, обличчя скривилося стражданням і жахом.
— Ви не розумієте, лікарю, ні, ви не розумієте! — вигукнула вона. — Я мушу від цього звільнитися будь-яким способом, Мушу!
Я вам сказала неправду! Я не одружена. У мене немає чоловіка. Ах, ви не знаєте, що це означає для мене! У мене сім’я, батько, мати! Я не можу вам пояснити. Ви не знаєте… Але я мушу звільнитися, мушу, мушу!
Вона розгойдувалася з боку на бік, наче в трансі.
Лікар Глен був вражений і розчулений цим раптовим вибухом розпачу. Проте він відзначив, що його перше підозріння було справедливе, а Роберта брехала йому, і, не бажаючи ні в якому разі втручатися в цю справу, вирішив триматися твердо і навіть безсердечно.
— Отже, ви не одружені? — суворо спитав він.
Замість відповіді Роберта тільки похитала головою, продовжуючи плакати. Зрозумівши, нарешті, всю скрутність її становища, лікар Глен підвівся; на обличчі його навперемінно відбивалися хвилювання, обережність і співчуття. Він мовчки дивився на ридаючу Роберту.
— Так, так, це дуже сумно. Мені вас шкода, — сказав він, нарешті, але зразу ж замовк, побоюючись зробити який-небудь необережний крок: потім додав лагідно і невпевнено: — Не треба плакати, це не допоможе.
І знову він замовк, з тим самим рішучим наміром — аж ніяк не втручатися в цю справу. Але йому все-таки хотілося дізнатись правду, і тому він іще запитав:
— Ну, а де ж молодий чоловік, який винуватий у вашому нещасті?
Роберта, пригнічена соромом і відчаєм, все ще не могла вимовити ані слова і тільки заперечливо похитала головою.
— Але він знає, в якому ви становищі?
— Так, — відповіла тихо Роберта.
— І він не хоче одружитися з вами?
— Він виїхав.
— Так, розумію. Ох, ці молоді негідники! І ви не знаєте, куди він поїхав?
— Ні,—малодушно збрехала Роберта.
— Давно він залишив вас?
— Близько тижня, — ще раз збрехала вона.
— І ви не знаєте, де він тепер?