— І потім, я ще не втратив надії знайти лікаря. Досі мені не дуже щастило, але це ще не означає, що й далі нічого не вийде. Адже у нас ще є трошки часу, правда? До трьох місяців у всякому разі можна почекати, нічого страшного в цьому немає (він одержав листа від Ретерера, який розповів йому ці відомості). Я чув цими днями, що в Олбені є один лікар, який може допомогти. Я хотів спершу побачитися з ним, а потім уже сказати про це тобі.
Клайд вимовив це з таким невпевненим виглядом, що Роберта зрозуміла: він просто бреше, щоб виграти час. Ніякого лікаря в Олбені немає. Крім того, цілком ясно, що його розлютила її пропозиція і він думає тільки про те, як би викрутитися. Вона добре знала, що він ніколи не обіцяв їй одружитися з нею. Правда, вона може наполягати, але, зрештою, примусити його до чого-небудь неможливо. Він просто поїде з Лікурга, — так він сказав їй одного разу, коли зайшла мова про те, що він може через неї втратити посаду. І бажання виїхати стане набагато міцнішим, якщо він втратить змогу бувати в товаристві, що так приваблює його, і стане перед неминучою потребою зв'язати себе дружиною і дитиною. Це міркування зробило її обережнішою і примусило відмовитися від першого владного спонукання говорити рішуче і різко.
А Клайд уявляв собі сяючий світ, центром якого була Сондра і який тепер було поставлено на карту, — і, приголомшений, не міг зібратися з думками. Невже він має відмовитися від усього цього задля того життя, яке чекає його в Робертою: маленький будиночок… дитина… нудне, буденне існування в клопотах про те, як прожити з нею і з дитиною на мізерний заробіток, і ніякої надії знову стати вільним. О боже! Йому ледве не стало млосно. Він не може, він не зробить цього!
І проте він розумів, що досить йому зробити один неправильний крок, — і Роберта з легкістю зруйнує всі його мрії. Це примусило його знову стати обережним — уперше в житті він зрозумів, що треба мати витримку і все хитро розраховувати. Але усім своїм єством він з соромом усвідомлював, що в ньому сталася глибока внутрішня зміна.
— Авжеж, Клайд, — відповіла йому Роберта, — але ж ти сам кажеш, що зайшов у безвихідь. А мені страшний кожен зайвий день. Що буде, як ми не зуміємо знайти лікаря? Не можемо ж ми одружитися так, щоб дитина народилася надто швидко після весілля, ти це й сам розумієш. Тоді все стане відомо цілому світові. Крім того, бачиш, я повинна думати не тільки про тебе, а й про себе, і про маленького теж. (При самій лише згадці про дитину Клайда пересмикнуло, і він відскочив, немов від удару. Вона помітила це.) Одне з двох: або ми повинні зразу ж, негайно повінчатися, або я повинна звільнитися від цього. А ти, як видно, не можеш знайти мені лікаря, — адже так? Якщо ти вже так боїшся дядька — що він подумає і як зробить, якщо ти одружишся зі мною, — продовжувала вона тривожно, але лагідно, — давай зараз повінчаємося, але поки що мовчатимемо про це… стільки часу, скільки зможемо або скільки ти визнаєш за потрібне, — додала вона ущипливо. — Тим часом я можу поїхати додому і сказати батькам, що я одружена, але поки що це треба, приховувати. А потім, коли не можна буде більше ховатися, ми зможемо виїхати куди-небудь, якщо захочемо, — тобто якщо ти не захочеш сказати дядькові,— або зможемо тоді заявити, що ми вже досить давно одружені. Тепер багато хто так робить. А щодо заробітку, — продовжувала вона, помітивши, що по обличчю Клайда враз промайнула похмура тінь, — то ми завжди зуміємо знайти роботу. Я напевно зумію, в усякому випадку зразу після народження дитини.
Коли Роберта почала говорити, Клайд сидів з краю ліжка і неспокійно й недовірливо слухав, що саме вона запропонує. Та коли вона заговорила про шлюб і про від'їзд, він підхопився: непоборне бажання рухатися охопило його. А коли вона наприкінці заявила, що зразу після народження дитини піде працювати, він поглянув на неї мало чи не з панічним жахом. Подумати тільки — одружитися з нею! Йому доведеться піти на це!.. А коли б не вона і коли б йому ще трохи пощастило, він міг би одружитися з Сондрою!
— Так, звичайно, тебе це цілком влаштовує. Твої справи таким чином добре наладжуються, а зі мною як буде? От ловко виходить: тільки я почав тут працювати — і раптом усе кину і псїду! Доведеться виїхати, якщо всі довідаються про цю історію… І вже не знаю, що мені тоді робити! Я не маю ніякої спеціальності. Все це може погано скінчитися для нас обох. І, крім того, дядько дав мені посаду на фабриці тому, що я просив його, а якщо я тепер поїду, він ніколи більше не стане допомагати мені.
В своєму хвилюванні він забув, що раніше не раз казав Роберті, наче його батьки досить заможні люди, і, якщо йому тут не сподобається, він може повернутися на Захід і знайти собі там яке-небудь діло. А Роберта тепер згадала про це і тому спитала: