Тепер Сондра вперше пояснила йому, що її мати й батько незадоволені постійним і одвертим упаданням Клайда коло неї і почали вже говорити про тривалу подорож по Європі: можливо, що Сондра і Стюарт разом з матір’ю пробудуть за кордоном не менше двох років. Але, побачивши, як від цієї новини спохмурніли і обличчя, і настрій Клайда, Сондра, сама дуже засмучена, зразу ж додала, що він не повинен брати це надто близько до серця, не повинен! Все уладнається, вона певна. До того часу що-небудь, — як не само по собі пристрасне захоплення Клайдом, так якась хитра витівка, — допоможе Сондрі вплинути на матір і примусити її змінити ставлення до Клайда… а якщо ні — у свій час їй доведеться вжити потрібних заходів, щоб перехитрити матір. Яких саме заходів, Сондра поки що не хотіла сказати, хоч у палкій уяві Клайда вже малювалася втеча з нею і таємний шлюб, який батьки її потім не зможуть розірвати, що б вони про нього не думали. І справді, думка про це, поки що невиразна і несмілива ще, виникала і в голові Сондри. Справа в тому, пояснила вона Клайдові, що м-с Фінчлі явно хоче віддати її заміж за одного світського молодого чоловіка, який упадав коло неї і минулого року. Але тепер, коли вона кохає Клайда, — весело заявила Сондра, — не так уже й легко буде умовити її!
— Уся біда в тому, що я неповнолітня, — жваво і безцеремонно пояснювала вона. — Отже я в їхніх руках. Та в жовтні мені буде вісімнадцять, і тоді—так і знайте! — нічого вони зі мною не пороблять. Треба думати, я зможу вийти заміж, за кого схочу. А якщо не зможу тут, у Лікурзі,— ну, що ж, «є багато засобів забити кішку».
Думка ця була солодкою, згубною отрутою для Клайда. Вона проймала його жаром і ледве не зводила з розуму. Коли б… коли б не Роберта! Страшне і майже нерозв'язне завдання. Коли б не це і не опір батьків Сондри, який вона сподівалася подолати, — хіба не райське блаженство чекає на нього? Сондра, Дванадцяте озеро, світське товариство, багатство, кохання, краса. У нього паморочилося в голові, коли він думав про це. Якщо вони з Сондрою одружаться, що залишиться робити батькам її? Тільки підкоритися і прийняти їх у пишне лоно свого розкішного дому в Лікурзі чи забезпечити їх якимсь іншим способом. Він, без сумніву, кінець кінцем дістане яку-небудь посаду в «Компанії електричних пилососів» Фінчлі. І тоді він буде рівний з самим Гілбертом Гріфітсом і всіма тими, хто спочатку нехтував ним у Лікурзі (а то й вище!); разом із
Стюартом він буде спадкоємцем усього багатства Фінчлі! І в центрі всього і найвище від усього Сондра — найкоштовніший камінь у цій пишності, такій несподіваній і казковій, наче в «Тисячі і одній ночі».
І ніяких думок про те, як йому бути поки що, до жовтня. Ніяких серйозних планів щодо Роберти, яка ось тепер, зараз, вимагає, щоб він одружився з нею. Треба як-небудь позбутися її, думав він. І в той же час він болісно й тривожно відчував, що ніколи ще за все своє життя не стояв так близько до страшного нещастя. Можливо, його обов’язок (так вважає громадськість, так сказала б його мати), щонайменше, — допомогти Роберті виплутатися з біди. Та хіба хто-небудь став на поміч Есті? Її коханець? Він із спокійним сумлінням кинув її, і вона не померла від цього. А доля Роберти анітрохи не гірша, ніж випала тоді його сестрі. Чому ж вона намагається занапастити його? Чому вона примушує його зробити щось таке, що в громадському, естетичному та емоціональному розумінні мало відрізняється від самогубства? Але ж якби вона тепер увільнила його від усього цього, він згодом міг би зробити для неї набагато більше… звичайно, з допомогою грошей Сондри. Ні, він не допустить, щоб вона так з ним повелася, бо тоді — загине його життя.
РОЗДІЛ XL
Дві незначні події, що відбулися останнім часом, привели до того, що наміри Роберти і Клайда стали ще непримиреннішими.