Якось увечері Роберта випадково побачила Клайда на Сентрал авеню: він стояв з краю тротуару перед будинком пошти і розмовляв з Арабеллою Старк, яка чекала свого батька, сидячи у великому, показному автомобілі. Міс Старк, одягнена за останньою модою відповідно до вимог сезону, смаків свого кола і власного претенціозного смаку, сиділа біля руля в манірній позі, розрахованій не тільки на Клайда, а й взагалі на публіку. Роберті, яка на цей час була доведена до розпачу повільністю Клайда і не знала, як примусити його допомогти їй, міс Старк здалася втіленням безтурботності, розкошів і безжурного ставлення до життя — всього, що так приваблювало Клайда і змушувало його зволікати і ставитися з цілковитою байдужістю до її жахливого становища. І справді, в неї є права, обумовлені її теперішнім станом, але що може вона дати Клайду замість того життя, від якого він має відмовитися, якщо поступиться перед її вимогою? Нічого… Думка не дуже підбадьорлива.
І ось у ту хвилину, коли вона порівняла свою жалюгідну, зневажену долю з долею хоча б оцієї міс Старк, нею оволоділи такий біль і ворожість, яких вона ніколи ще не відчувала. Це неправильної Це несправедливо! Уже кілька тижнів минуло відтоді, як вони востаннє обмірковували свої справи, і за цей час Клайд майже не звертався до неї на фабриці і тим більше уникав приходити до неї додому, побоюючись звичайних її запитань, на які йому не було чого відповідати. І вона почувала, що він ставиться до неї тепер не тільки неуважно, а й із справжнім озлобленням.
А все ж, коли вона йшла додому після цієї зовсім незначної, але дуже виразної сцени, в її серці було не стільки роздратування, скі/ьки смутку і мук, бо кохання і спокій зникли і, мабуть, ніколи вже не повернуться… ніколи… ніколи, ніколи… Це жахливо… жахливо!
З другого боку, Клайду майже в цей самий час довелося стикнутися з тим, що було безпосередньо зв'язане з Робертою, — наче це навмисно підстроїла насмішкувата й злісна доля. Наступної ж суботи маленька компанія молоді, з пропозицією Сондри, вирушила на автомобілі до озера Ерроу (на північ від Лікурга) на дачу Трамбалів, щоб на лоні весняної природи провести неділю. Треба було їхати просто в напрямі до Більца, але в одному місці довелося поїхати навкружною дорогою, і через якийсь час компанія опинилася на перехресті двох шляхів, саме біля ферми Олденів, рідного дому Роберти. Трейсі Трамбал, який у цей час правив машиною, запропонував, щоб хто-небудь пішов на ферму і довідався, яка дорога веде на Більц. І Клайд, що сидів скраю, вискочив з машини. Поглянувши на скриньку для листів на' перехресті,— вона явно мала щось спільне з напівзруйнованим старезним будинком, який стояв тут на пагорку, Клайд з чималим здивуванням прочитав написане на цій скриньці ім'я Робертиного батька: Тайтус Олден. Він згадав: Роберта' казала, що її батьки живуть недалеко від Більца, — отже, це і є її дім. На мить він розгубився, не знаючи, чи йти йому туди: колись він подарував Роберті свою маленьку фотографічну картку, і вона могла показати її тут. І до того вже самої думки, що це занедбане, розорене житло безпосередньо зв’язане з Робертою, а отже і з ним теж, було досить, щоб Клайд відчув мимовільне бажання повернутися і втекти.
Але Сондра, яка: сиділа' в автомобілі поруч Клайда, помітила його нерішучість і крикнула:
— У чому справа, Клайд? Злякалися собачки? Гав-гав, укусить!
Клайд зрозумів, що коли він зразу ж не рушить далі, то це приверне загальну увагу, і швидко пішов стежкою до будинку. Та ледве він поглянув на цей будинок трохи пильніше, в мозку його збудилися найтривожніші й похмурі думки. Ну й будинок! До чого ж він самітний і голий навіть у цей ясний весняний день! Зруйнована від часу, осіла покрівля. Один димар розвалився, і біля його підніжжя валялися уламки цеглин; другий похилився, мало не падав, і його удержували на місці тільки підпори. А заросла, невичищена стежка, по якій повільно піднімається Клайд! На нього справили гнітюче враження нерівні, розбиті камені перед вхідними дверима замість східців. А нефарбовані надвірні будівлі!
Ну й ну! І це дім Роберти. І вона ще вимагає, щоб він одружився з нею, коли такі мрії і такі надії пов’язані в нього з Сондрою і з усім її колом! І Сондра тут, в автомобілі, і бачить усе це, хоч нічого й не знає… Які ж злиднії Яка безмежна похмурість в усьому! І його життя починалося так само, але як далеко позаду залишилося все це!
Почуваючи слабкість і неприємне ниття під грудьми, немов від удару, він підійшов до дверей. І тут, наче для того, щоб іще більше розстроїти його — якщо тільки це було можливо, — двері відчинив Тайтус Олден у старій поношеній куртці, з продертими ліктями, в мішкуватих потертих штанях і грубих, нечищених і страшенно великих сільських черевиках. Він запитливо поглянув на Клайда.