Клайд підвівся і пішов послати листа Сондрі. По дорозі він купив вечірню газету, що видавалася в Олбені; йому хотілося трохи відійти від своїх думок, читаючи про тих, кого він знав, і тут вій побачив на першій сторінці таке повідомлення:
ПОДВІЙНА ТРАГЕДІЯ НА ОЗЕРІ ПАСС.
ПЕРЕВЕРНУТИЙ ЧОВЕН І ДВА КАПЕЛЮХИ НА ВОДІ
НАВОДЯТЬ НА ДУМКУ ПРО ЗАГИБЕЛЬ ДВОХ ОСІБ
ПОБЛИЗУ ПІТСФІЛДА
ТІЛО ДІВЧИНИ ЗНАЙДЕНО, АЛЕ НЕ РОЗПІЗНАНО.
ТІЛО ЇЇ СУПУТНИКА ПОКИ ЩО НЕ УДАЛОСЯ ЗНАЙТИ
Через те, що Клайд цікавився всяким водним спортом і сам добре управляв байдаркою, плавав і пірнав, він з цікавістю прочитав замітку:
«Пенкост, Массачузетс, 7 червня. Позавчора на озері Пасс, за чотирнадцять миль на північ від нашого міста, перевернувся човен, в якому каталися невідомі чоловік та жінка, що приїхали, очевидно, з Пітсфілда.
У вівторок близько десятої години ранку чоловік і дівчина, сказавши Томові Лукасу, власникові тутешнього невеликого ресторану і пристані для човнів, що вони приїхали з Пітсфілда, взяли напрокат маленький човен і, захопивши з собою кошик, мабуть, із сніданком, попливли в північний край озера. Оскільки до сьомої години вечора вони не повернулися, м-р Лукас з своїм сином Джефрі об’їхав озеро на моторному човні і знайшов перевернутий човен на обмілині поблизу північного берега, але ніяких слідів пасажирів не виявив. Вирішивши в ту мить, що вони просто втекли, не бажаючи платити за прокат, Лукас відвів човен до своєї пристані.
Але наступного ранку, припустивши, що тут міг бути нещасний випадок, м-р Лукас з сином Джефрі і помічником Фредом Уолшем зробив другий круг по північній ділянці озера і кінець кінцем знайшов у прибережному комиші два капелюхи — чоловічий і жіночий. Негайно почалися розшуки з допомогою багрів, і на третю годину дня було знайдено тіло дівчини, про яку нічого невідомо, крім того, що вона та її супутник брали човен. Тіло передане властям. Тіло мужчини до цього часу не знайдено. Оскільки в тому місці, де, видно, сталася катастрофа, глибина подекуди перевищує тридцять футів, немає певності, що другий труп удасться розшукати. Років п’ятнадцять тому, коли в цих місцях трапилося таке нещастя, тіла так і не були знайдені.
На підкладці жакета, який був на дівчині, виявлено марку пітсфілдського торговця. Туфлі її, судячи з штемпеля всередині, куплено в тому ж місті. Немає ніяких інших ознак, які дали б змогу розпізнати загиблу. Припускають, що сумочка, якщо вона й була, залишилася на дні озера.
Супутник її, як свідчать ті, хто бачив його, — високий, чорнявий, років тридцяти п’яти; на ньому був світлозелений костюм і солом’яний бриль з білою і синьою стьожками. Дівчина виглядала не більше як на двадцять п’ять років; зріст — п'ять футів п’ять дюймів, вага — сто тридцять фунтів. Волосся довге, темнокаштанове, заплетене в коси і укладене навкруг голови. На середньому пальці лівої руки тонкий золотий перстень з аметистом. Поліція Пітсфілда та інших найближчих міст повідомлена про цей випадок, але ім'я дівчини до цього часу не удалося встановити».
Це досить звичайне повідомлення — влітку завжди безліч таких нещасних випадків — не дуже зацікавило Клайда. Звичайно, здавалося дивним, як ця дівчина та її супутник могли загинути на такому невеликому озері серед білого дня. Дивно також, що ніхто не міг розпізнати ні її, ні його. Але так воно й було. Мужчина зник безслідно. Клайд відкинув газету, мало цим турбуючись, і думки його перейшли на інші речі… Перед ним стояло серйозне завдання: як бути далі? Та потім, коли він погасив лампу і вже мав лягти в постіль, усе ще обмірковуючи складну плутанину свого життя, в його мозку раптом виникла думка (що за диявольський шепіт? що за підступна намова нечистої сили?): припустимо, що він і Роберта, — ні, скажемо, він і Сондра (ні, Сондра чудово плаває і він теж), — отже він і Роберта пливуть у човні, і човен перекидається… і саме тепер, під час усіх цих жахливих ускладнень, які так краять йому серце. Який вихід! Яке розв’язання величезного, просто убивчого завдання! Проте… стоп!., не квапитись! Чи може людина, хоча б у думках, допустити таке розв’язання важкого завдання, не вчиняючи злочину в своєму серці,— справді жахливого, страхітливого злочину? Ні, він не повинен і думати про таке. Це мерзенно… дуже мерзенно, жахливо! І все-таки, якби — з нещасливого випадку, звичайно, — трапилася така річ? Адже це був би кінець усім його тривогам із-за Роберти… І потім — не боятися її, не переживати ніяких страхів і сердечних мук через Сондру. Тихе, спокійне, без криків і сварок, розв'язання всіх його теперішніх труднощів, і перед ним — сама тільки радість, назавжди! Просто випадкова, непередбачена катастрофа, — і потім блискуче майбутнє!