І вона тупнула ногою. Коні мирно і байдуже дивилися на всі боки. А Клайд, захоплений і здивований цим другим, таким рішучим виявом її почуттів, розпалений думкою, що саме тепер він може запропонувати їй втечу і шлюб і, отже, уникнути загрози, яка нависла над ним, дивився на Сондру з неспокійною надією і страхом. Адже вона може відмовити, може відразу змінитися, шокірувана його несподіваною пропозицією. І потім у нього немає грошей, і він не уявляє собі, куди вони могли б поїхати, якби вона погодилася. Але, може, вона що-небудь придумає? Коли ж вона погодиться, то чому ж би їй не допомогти йому? Це ясно. В усякому разі він повинен заговорити, а там — нехай буде, що буде! І він почав:
— А чому ж вам не поїхати зі мною тепер же, Сондра, люба? До осені ще так далеко, а я так кохаю вас! Давайте поїдемо! Все одно ваша мама ніколи не дозволить вам вийти за мене заміж. А якщо ми поїдемо тепер, вона нічого не зможе зробити. А потім, через кілька місяців, ви напишете їй, і вона простить вам. Поїдемо, Сондра?
Його голос був сповнений палкого благання, з очей линули смуток і страх перед відмовою і перед тим, що мало бути потім.
Сондрі передалося його тремтіння, породжене глибоким хвилюванням, і вона не спішила відповідати; її анітрохи не образила його пропозиція, навпаки — вона була по-справжньому схвильована, їй лестила думка, що вона могла збудити в Клайдові таку нетерплячу і несамовиту пристрасть. Він був такий запальний, охоплений вогнем, який вона сама запалила, хоч і не могла почувати так само міцно… Ніколи ще вона не бачила такого палкого кохання. І хіба не чудесно— втекти з ним тепер… таємно… до Канади, Нью-Йорка чи Бостона — куди-небудь! І яке заворушення знялося б тоді тут, в Ліку рзі, в Олбені, в Утіці! Які розмови і тривога у неї вдома і скрізь— усюди! І Гілберт проти волі став би її родичем, і всі Гріфітси, якими так захоплюються її мати та батько.
Одну мить в її очах читалося бажання і майже рішучість зробити так, як він просив: утекти з ним, перетворити своє палке, щире кохання в грандіозну забаву. Якщо вони одружаться, то що можуть поробити батьки її? І хіба Клайд недостойний Сондри і її сім'ї? Звичайно, достойний, хоч майже всі в її товаристві уявляють собі, що нібито він не зовсім той, ким має бути, просто через те, що в нього не так багато грошей, як у них. Але ж гроші в нього будуть… Він одружиться з нею — і дістане таку ж хорошу посаду на підприємстві батька її, яку має Гіл Гріфітс на фабриці свого батька.
Та через мить, подумавши про своє життя тут, про те, в яке становище вона поставить своїх батьків, поїхавши отак, з самого початку літнього сезону, і про те, що це зруйнує всі її власні плани і надзвичайно розгнівить матір (може, вона навіть зажадає розторгнення шлюбу на тій підставі, що її дочка неповнолітня), Сондра опам'яталася, і завзятий блиск в її очах змінився такою характерною для неї серйозною практичністю. Власне, чого варто почекати кілька місяців! А це, звісно, врятує Клайда від розлуки з нею, тоді як утеча може призвести до того, що їх розлучать назавжди.
Тому вона ласкаво, але рішуче похитала головою, і Клайд зрозумів, що він зазнав поразки — найважчої і найнепоправнішої поразки, якої тільки міг зазнати. Вона не поїде з ним! Отже, він загинув… загинув… і вона, певно, назавжди втрачена для нього. Господи! А обличчя Сондри осяяла ніжність, незвичайна для неї навіть у хвилини найглибшого хвилювання.
— Я погодилася б, любий, якби не вважала, що нам краще цього не робити, — сказала вона. — Це було б надто поспішно. Мама тепер нічого не вдіє, я знаю. І потім, у неї стільки планів, вона хоче влаштувати цього літа безліч прийомів, — усе для мене. Вона хоче, щоб я була люб'язна з… ну, ви знаєте, про кого я кажу. Що ж, я можу і певна, що все це нам аж ніяк не перешкодить; я не зроблю нічого такого, що могло б налякати її.— Сондра підбадьорливо посміхнулася йому. — Але ви можете приїжджати сюди так часто, як захочете, і ні у мами, ні в кого іншого це не викличе жодних підозрінь, бо ви не будете нашим гостем, розумієте? Я про все умовилася з Бер-тіною. І таким чином ми можемо бачитися з вами тут протягом усього літа, скільки захочемо, розумієте? А восени я повернуся до Лікурга, і якщо тоді я ніяк не зможу викликати мамину прихильність до вас і переконати її, що ми заручені,—ну, тоді я втечу з вами. Так, втечу любий, це щирісінька правда!