Але чого йому все пригадується те озеро в Массачузетсі! Той човен! Тіло дівчини знайшли, а тіло її супутника — ні… Який все-таки жах!
Потім, сидячи в себе в кімнаті після розмови з Робертою, він згадав, що іще через кілька миль машина, нарешті, виїхала на відкритий простір у північній частині довгого вузького озера. Південну частину його відділяв острівець чи мис, за яким, мабуть, озеро тягнулося ще далеко, з вигинами і поворотами, яких не видно було з того місця, де спинився автомобіль. Воно здавалося зовсім пустельним, якщо не зважати на невелику гостиницю і сарай для човнів у найближчому кінці. На всьому озері вони не бачили в цей час жодної байдарки або човна. І як біля всіх інших озер, повз які вони проїжджали, вздовж берегів його, аж до самої води, стояли на варті все такі ж високі тем-нозелені гостроверхі ялини з розложистим віттям, що нагадували дерево за його вікном у Лікурзі. А вдалині на південному заході піднімалися горбаті спини м'яко окреслених зелених Адірондакських гір. По озеру проходили брижі від легкого вітерця; вода його, що блищала на сонці, була густого тону берлінської лазурі, майже чорна; це показувало, як потім розповів провідник, який байдикував на низькій веранді маленької гостиниці, на величезну глибину:
— Тут цілих сімдесят футів буде, — і це за якихось сто футів від пристані.
Харлея Бегота цікавило, чи добрі тут рибні лови (його батько хотів через кілька днів приїхати в ці місця), і він спитав у провідника, який, здавалося, і не дивився на тих, що сиділи в автомобілі:
— А яке завдовжки це озеро?
— Близько семи миль.
— А як щодо риби?
— Закиньте вудку і побачите. Нгйкраще місце в усій окрузі для риби, як-от чорного окуня. Он там, за островом, на південній стороні, є маленька бухта, так її вважають найкращим місцем для рибних ловів з усіх тутешніх озер. Я одного разу бачив, як двоє наловили сімдесят п’ять рибин протягом двох годин. Цього, мабуть, вистачить кожному, хто не має наміру геть чисто розорити наше озеро.
І провідник, високий, сухорлявий чоловік з довгою вузькою головою, з обличчям, порізаним зморшками, грубувато засміявся, оглядаючи приїжджих маленькими проникливими яскравоголубими очима.
— Думаєте спробувати щастя сьогодні?
— Ні, це я не для себе питаю… Може, сюди приїде наступного тижня мій батько. Я хотів знати, чи можна тут пристойно влаштуватися?
— Ну, вигоди тут, звичайно, не такі, як на озері Рекет, зате й рибка там не така, як у нас.
Він усміхнувся хитрою, багатозначною посмішкою.
Клайд ніколи ще не бачив людей такого типу. Його зацікавив увесь цей відлюдний світ, з своїми химерами і суперечностями, такий не схожий ані на те міське життя, яке він тільки й знав до цього часу, ні на екзотичну розкіш, що оточувала його у Кренстонів та їхніх друзів. І який же пустинний і дивний цей край, який же контраст із жвавим життям Лікурга, до якого звідси менше ста миль, якщо йти на південь!
— Ці місця просто пригнічують мене, — заявив Стюарт Фінчлі.— Так близько від нас — і така величезна відміна! Схоже на те, що тут взагалі ніхто не живе.
— Та воно так і є,— обізвався провідник. — Тут тільки й зустрічаєш літні табори, та дехто приїжджає восени полювати на оленів
і лосів, а більше тут нікого не побачиш після першого вересня. Я в цих місцях ставлю капкани і служу провідником уже років сімнадцять— і все залишається по-старому, хіба що більше народу стало приїжджати влітку на озера, як-от на Дванадцяте. Треба добре знати цей край, якщо хочеш завернути кудись з головних доріг. Правда, за п’ять миль на захід проходить залізниця. Станція Ган-Лодж. Улітку від нашої гостиниці туди ходить автобус. І ще є щось схоже на дорогу до озера Грей і до Бухти Третьої милі. Ви, певно, проїжджали нею: до нас тільки й можна так добратися. Кажуть, що прокладатимуть дорогу до Довгого озера, але поки що це самі балачки. А до багатьох тутешніх озер і зовсім немає таких доріг, щоб автомобілю проїхати. Самі стежки, і навіть таборів пристойних немає. Ми з Бадом Еллісом ходили минулого літа на озеро Ган — це тридцять миль звідси, — так нам довелося всі тридцять миль іти пішки і весь свій вантаж тягнути на собі. Але вже зате й риби, і дичини вдосталь! Олені та лосі приходять сюди на водопій. Бачив їх так виразно, як ось ота колода на берегу.