«Але на Біг-Бітерні немає готелю, — зразу зауважив сам собі Клайд, — просто халупа, де можуть уміститися лише кілька чоловік, та й то абияк».
«Тим краще. Отже, там буде менше народу».
«Але нас можуть помітити по дорозі, в поїзді. Мене потім впізнають як її супутника».
«Хіба вас помітили у Фонді або Гловерсвілі? Ви завжди їздили в різних вагонах чи купе, — хіба: не можна й тепер зробити те саме? Адже мається на увазі, що це буде таємний шлюб, — то чому ж не таємний медовий місяць?»
«Вірно… вірно».
«І коли все буде влаштоване і ви приїдете на Біг-Бітерн чи на яке-небудь інше озеро — їх стільки навкруг, — як просто буде поїхати покататися на човні! Жодних запитань. Жодних записів під твоїм чи її прізвищем. Найняти човен на годину, чи на півдня, чи на день. Ти бачив острів у південній частині того безлюдного озера. Правда, красивий острів? Його варто обдивитися. Чому б не зробити такої приємної прогулянки перед весіллям? Роберта буде дуже рада… вонаї тепер така стомлена і змучена, а тут — заміська прогулянка… відпочинок перед випробуваннями нового життя. Адже це розумно? Правдоподібно? І, мабуть, ні один з вас не повернеться. Ви обидва потонете, чи не так? Хто може це побачити? Один чи два провідники, човняр, який дасть вам човен, хазяїн гостиниці. Але звідки їм знати, хто ти або хто вона. А ти чув, як там глибоко?»
«Але я не хочу вбивати її, не хочу вбивати її. Не хочу заподіювати їй ніякої шкоди. Якщо тільки вона погодиться відпустити мене і піти своїм шляхом, я буду такий радий, такий щасливий ніколи ке бачити її більше».
«Але вона не відпустить тебе і не піде своїм шляхом, якщо ти не підеш з нею. Коли ж ти втечеш від неї, то втратиш Сондру і все, що зв'язане з Сондрою, і всі втіхи твого тутешнього життя: своє становище у дядька, в його друзів, їхні автомобілі, танці, поїздки на дачу. А що потім? Нікчемна посада! Нікчемний заробіток! Знову блукання, як після нещастя в Канзас-Сіті. Більше ніколи і ніде не матимеш уже такої щасливої нагоди. Ти хочеш цього?»
«Але ж і тут можливий який-небудь нещасливий випадок, який зруйнує всі мої мрії… моє майбутнє… як було в Канзас-Сіті?»
«Нещасливий випадок? Звичайно… але тільки не такий. Тепер весь план у твоїх руках… Ти можеш влаштувати все так, як захочеш. І як це просто! Скільки човнів перевертається кожного літа… і ті, що катаються, тонуть, бо більшість не вміє плавати. А звідки стане відомо, чи умів плавати мужчина, який був на озері з Робертою Олден? Адже з усіх видів смерті найлегший — потонути… ні шуму, ні крику… можливо, випадковий удар веслом чи бортом човна… А потім німа тиша! Свобода… Труп ніколи не буде знайдено. Або, якщо його буде знайдено і впізнано, то хіба не легко буде удати (тільки добре обміркуй це), що ти був в іншому місці, на якомусь іншому озері, перш ніж податися на Дванадцяте? Чим погано придумано? Де тут вразливе місце?»
«Але, припустимо, я переверну човен, а Роберта не потоне, що тоді? Вона чіплятиметься за човен, кричатиме, її врятують, і потім вона розповість, що я… Ні, я не можу зробити цього… і я не хочу. Я не ударю її. Це надто жахливо, надто підло…»
«Та легкий удар… найлегшого удару за таких обставин досить, щоб оглушити її і покінчити з усім. Сумно, це так, але ж вона може йти своїм шляхом, чи не так? А вона не хоче — і не дає тобі йти твоїм. Що ж, у такому разі… хіба це вже так несправедливо? І не забувай, що тебе жде Сондра… красуня Сондра… життя з нею в Лі-курзі… багатство, високе становище в товаристві,—ніде і ніколи більше ти не доможешся нічого схожого… ніколи… ніколи! Кохання і щастя… і будеш рівня кому завгодно в лікурзькому товаристві… стоятимеш навіть вище, ніж твій двоюрідний брат Гілберт».
Голос замовк на час, загубившись у присмерку… в тиші… в мріях…
Проте Клайд, обмірковуючи все чуте, не був переконаний цим. Темні побоювання або кращі почуття приглушували поради голосу, що лунав у великому залі. Та досить було Клайду подумати про Сондру і про все, що вона уособлює, а потім про Роберту, — і таємничий хтось одразу ж повертався, ще хитріший і вкрадливіший.