Глухе і гірке почуття образи охопило його, і він з мимовільною симпатією подумав про того невідомого мужчину з озера Пасс і в глибині душі побажав йому успіху. Можливо, і він був у такому ж становищі. І може, зрештою, він саме так і зробив, тому його й не знайшли. Всі нерви в Клайда напружилися. Погляд його був похмурий, злий і все-таки неспокійний. Чи минеться успішно й цього разу?
І от він на одному з нею пероні (результат її упертих і нелогічних вимог) і має подумати про те, як йому сміливо й швидко здійснити плани, обмірковувані протягом чотирьох днів — відтоді, як говориз з нею телефоном (а невиразно — ще і в попередні десять днів). Він вирішив — і тепер ніщо не повинно перешкодити йому. Він повинен діяти! Він не допустить, щоб страх став на заваді здійсненню задуманого.
І він пішов уперед, щоб вона побачила його, і при цьому поглянув на неї багатозначно і неначе дружньо, немов кажучи: «Бачиш, я тут». Та що приховувалося за цим поглядом! Якби тільки вона могла проникнути глибше під цю маску і відчути його похмурий і страшний настрій, то кинулась би тікати з усіх сил. Але тепер, коли вона побачила, що він справді приїхав, похмура тінь, що затаїлася в її очах, зникла, опущені кутки губів вирівнялися; не показуючи, що впізнала його, вона проте вся розцвіла і одразу пішла до каси, щоб, відповідно до вказівок Клайда, купити квиток до Утіки.
Вона думала про те, що нарешті, нарешті ж він приїхав. Тепер він повезе її. І тому її душу сповнило почуття вдячності. Адже вони проживуть разом щонайменше сім або вісім місяців. Мабуть, потрібні будуть і такт, і терпіння для того, щоб усе було гаразд, а все-таки, напевно, це можливо. Віднині вона повинна бути втіленою обережністю— не казати і не робити нічого, що може чогось розгнівати його, — адже, природно, він матиме тепер не дуже лагідний настрій. Але він, здається, трохи змінився… може, він буде добрішим до неї, більше співчуватиме їй, — схоже на те, що він, нарешті, щиро і добровільно підкорився неминучому. І в той же час, побачивши його світлосірий костюм, новий капелюх із соломки, до блиску начищені черевики, чемодан темної шкіри і — тут він виявив дивну неуважливість і легковажність — штатив недавно купленого фотографічного апарата, прикріплений ремінцями до чемодана, разом з тенісною ракеткою в яарусиновому чохлі (головним чином для того, щоб приховати його ініціали «К. Г.»), вона знову відчула колишню ніжність і потяг до нього. їй подобалися і його зовнішність, і його характер. Незважаючи на його теперішню байдужість до неї, він був усе-таки її Клайд.
Побачивши, що вона купила квиток, Клайд теж підійшов до каси, потім знову подивився на неї, немов поглядом даючи їй зрозуміти, що все гаразд, і повернувся на східний кінець платформи; Роберта теж пішла на своє місце.
(Чому цей старик у старому зимовому коричневому костюмі і шапці, з пташиною кліткою, загорнутою в коричневий папір, так дивиться на нього? Невже він щось відчув? Невже він його знає? Може, він працював у Лікурзі і бачив його раніше?)
Треба купити сьогодні в Утіці другого такого капелюха — тільки б не забути про це — капелюха з соломки із штампом місцевої крамниці на підкладці; він надіне його замість того, який на ньому зараз. Коли Роберта не дивитиметься на нього, він сховає старого у свій чемодан разом з іншими речами. Для цього йому доведеться залишити Роберту на кілька хвилин, коли вони приїдуть в Утіку, — на вокзалі, в бібліотеці, де-небудь… можливо, — таким був його первісний план, — він відвезе її в який-небудь готель і запишеться там як містер Карл Грехем з дружиною, або Кліфорд Голден, чи Герінг (одна дівчина на фабриці мала таке прізвище). Отже, якщо їх простежать, то виникне припущення, що вона виїхала з якимсь мужчиною з таким прізвищем.
(Вдалині — свисток поїзда. Поїзд має зараз підійти. Його годинник показує двадцять сім хвилин на першу.)
Треба вирішити, як поводитися з нею в Утіці: ласкаво і сердечно чи холодно. Телефоном, правда, він говорив з нею дуже лагідним, дружелюбним тоном, — інакше не можна було. Мабуть, варто продовжувати в тому ж дусі, бо інакше вона почне роздратовуватися, стане підозрілою, впертою, — і тоді все буде дуже важко і складно.