— А там є ще мебльовані кімнати або гостиниці, крім тієї, куди ми їдемо? — спитала Роберта у провідника.
— Ні, жодної, міс, тільки наша. Вчора тут була ціла юрба молодих хлопців та дівчат, — вони розкинули табори на східному березі, мабуть, за милю від нас. А чи там вони, чи вже поїхали, — не знаю. Сьогодні я нікого з них не бачив.
Юрба молодих хлопців та дівчат! Тільки цього й невистачало! Можливо, всі вони й тепер на озері… катаються на’ човнах!.. А тут він з Робертою! Можливо, серед них є приїжджі з Дванадцятого озера, — ось як він, Сондра, Гаррієт, Стюарт і Бертіна приїжджали сюди два тижні тому… Може, це друзі Кренстонів, Гаррієтів або Фінчлі приїхали сюди на пікнік і, звичайно, впізнають його. Крім того, виходить, що на схід від озера є якась дорога. Через усе це, через присутність цієї молодої компанії, може, вони сюди надаремно їхали. Який безглуздий план! Як по-дурному він це придумав… Треба було все з'ясувати заздалегідь, вибрати ще дальше озеро… але він так мучився всі останні дні, що зовсім не міг думати. Ну, а тепер він може зробити тільки одне — поїхати і подивитися. Якщо там буде багато народу, він повинен відшукати який-небудь справді глухий, відлюдний куточок… або повернутися на озеро Грасс… або поїхати ще кудись? Господи, що йому робити, якщо тут буде багато народу?
Та в цей час дерева попереду розсунулися, — немов закінчився довгий лісовий коридор, яким їхав автобус, — і Клайд упізнав зелений лужок, озеро, маленьку гостиницю з верандою, що виходила просто на темносині води Біг-Бітерну. А ось і низький маленький сарай для човнів, праворуч, біля самої води, — його червону покрівлю Клайд помітив минулого разу. І Роберта вигукнула:
— О, яка краса! Як гарно!
А Клайд, подивившись вдалину на темний невисокий острів і помітивши, що навколо зовсім мало народу, а на самому озері немає ні душі, сказав поквапно:
— Ну, звісно, дуже гарно! — але мало не задихнувся при цьому.
Назустріч їм вийшов сам хазяїн гостиниці — чоловік середнього
зросту, широкоплечий та червонолиций, — запитав з цікавістю:
— Пробудете тут кілька днів?
Але Клайд, роздратований цим новим ускладненням, відповів різко, подаючи провідникові долар:
— Ні, ні. Ми виїжджаємо сьогодні ввечері.
— Тоді, може, пообідаєте у нас? Поїзд відходить тільки о восьмій п'ятнадцять.
— Так, тоді, звичайно… Ну, добре, пообідаємо.
Зрозуміла річ, Роберта в свій медовий місяць, напередодні весілля і під час такої екскурсії, розраховує на святковий обід. Чорт забери цього кремезного червонопикого дурня!
— Гаразд, тоді я віднесу ваш чемодан у кімнату, а ви запишіться в книзі відвідувачів. Ваша дружина, напевно, хоче трохи освіжитися?
Він пішов уперед, підхопивши чемодан, хоч Клайду страшенно хотілося видерти чемодан у нього з рук. Він зовсім не мав наміру ні записуватися тут, ні залишати свій чемодан. І не залишить! Він одразу ж забере його назад і найме човен. Але, як би там не було, йому довелося записатися в книзі: Кліфорд Голден з дружиною, — «проста формальність», як сказав хазяїн, — і тільки після цього він одержав назад свої речі.
І немовби для того, щоб посилити його нервозність, замішання і тривожні думки про те, які ще нові події і люди стануть йому на заваді, перш ніж він вирушить у це небезпечне плавання, Роберта враз заявила, що зараз дуже жарко, і вони ж повернуться сюди обідати, тому вона залишить тут капелюха і пальто; на її капелюсі Клайд помітив фабричну, марку — Браунштейн у Лікурзі — і вже розмірковував про те, що розумніше: залишити її чи знищити. Та він вирішив, що, можливо, потім… потім., якщо він насправді зробить це… буде байдуже, чи залишиться на капелюсі фабрична марка, чи ні. Хіба без цього її не впізнають, якщо знайдуть? А як не знайдуть, то все одно ніхто не знатиме, хто вона.
Стривожений і збитий з пантелику, майже не усвідомлюючи, що думає і що робить, Клайд узяв свій чемодан і пішов до пристані. Потім, кинувши чемодан у човен, він спитав у човняра, де тут кращі краєвиди, — він хотів би сфотографувати їх. І нарешті, вислухавши якесь непотрібне йому пояснення, допоміг Роберті (вона здавалася йому тепер майже безплотною тінню, що ступала в нереальний човен на суто уявлюваному озері), стрибнувши сам, сів на середню лаву і взявся за весла.