Але хвилювання ще більше посилилось, коли опівдні, після короткочасних розшуків, один із тих, що працювали багром, — Джон Поль, лісоруб — витяг з води Роберту, зачепивши гаком її плаття; на обличчі у ней — біля рота, біля носа, над правим оком і під ним — чітко проступали сліди ударів, і всім присутнім це зразу здалось підозрілим. Джон Поль, який разом з Джо Райнером, що сидів на веслах, витяг її з води, глянувши на неї, скрикнув:
— Ах ти, бідолашна! Легенька, як пір'їнка! Не зрозумію навіть, як це вона могла потонути.
Він перегнувся через борт і, підхопивши Роберту своїми міцними руками, втяг її, мокру і бездиханну, в човен; тим часом його товариші подали знак іншим човнярам, і ті швидко припливли.
Відкинувши вбік довге, густе каштанове волосся дівчини, яке було сплутане водою і закривало її обличчя, Джон додав:
— Оце так диво! Глянь, Джо! Схоже на те, ніби дівчинку чимсь ударили! Дивись-но!
Незабаром усі лісоруби і постояльці гостиниці, підпливши на човнах, почали розглядати синці на обличчі Роберти. І тільки-но її тіло повезли на північ, до човнярської станції, а на озері відновились розшуки тіла її супутника, почулися здогадки: «Щось тут не гаразд… Синці… і взагалі… І як це човен міг перекинутися в такий тихий день?» «Зараз побачимо, чи є там хто-небудь на дні…» А коли тривалі розшуки ні до чого не привели, всі остаточно вирішили, що трупа чоловіка на дні, мабуть, немає і не було, — страшна, хвилююча думка…
Далі в розмові між провідником, який привіз Клайда і Роберту з станції, і хазяями гостиниць на Біг-Бітерні і на озері Грасс було встановлено: 1) що потонула дівчина залишила свій чемодан на станції Ган-Лодж, тоді як Кліфорд Голден узяв чемодан з собою; 2) що була підозріла суперечність між записами в гостиниці на озері Грасс і на Біг-Бітерні: в одному — Карл Грехем, в другому — Кліфорд Голден, хоч, судячи з зовнішнього вигляду (в чому пересвідчились хазяї обох гостиниць після ретельного обговорення), це була, безперечно, та сама особа; і 3) що названий Кліфорд Голден або Карл Грехем питав у провідника, який віз його на Біг-Бітерн, чи багато в цей день людей на озері. Після цього невиразні підозри перейшли в цілковиту впевненість, що тут щось не гаразд. Навряд чи залишались будь-які сумніви відносно цього.
Коли приїхав слідчий Хейт, йому негайно дали зрозуміти, що жителі північних лісів глибоко схвильовані подією і впевнені в справедливості своїх підозр. Вони гадають, що тіла Кліфорда Голдена або Карла Грехема ніколи і не було на дні озера. І Хейт, оглянувши тіло невідомої дівчини, яке обережно поклали на койку в будиночку при човнярській станції, і побачивши, що потонула — молода і вродлива, був теж дивно схвильований — не тільки її зовнішністю, але і всією атмосферою, насиченою підозрами. Більше того, повернувшись в контору гостиниці і прочитавши лист, знайдений у кишені пальта Роберти, він остаточно пройнявся сумними підозрами, бо прочитаз таке:
«Озеро Грасс, штат Нью-Йорк, 8 липня
Дорога мамусю!
Ми тепер, тут і маємо повінчатись, але це я пишу тільки для тебе. Будь ласка, не показуй мій лист татові і взагалі нікому, бо це поки що секрет. Я тобі казала на різдво, в чому справа, тому ти не турбуйся, нічого не питай і нікому не кажи про мене. Можна сказати тільки, що ти одержала від мене лист і знаєш, де я. Не бійся, все буде добре. Обіймаю тебе, мамусю, і міцно цілую в обидві щоки. Не хвилюйся і постарайся умовити тата, що все гаразд, але тільки не кажи нічого ні йому, ні Емілії, ні Тому, ні Гіфорду, добре? Цілую тебе багато, багато раз.
Любляча тебе Берта.
P.S. Усе це поки що — секрет і повинно залишатись між нами, а трохи згодом, коли це перестане бути таємницею, я напишу тобі і скажу про це».
У верхньому правому куточку аркушика, так само як і на конверті, був штемпель: «Гостиниця «Озеро Грасс», штат Нью-Йорк, власник Джек Еванс». Очевидно, лист був написаний уранці, після того як вони провели ніч у цій гостиниці, записавшись під іменем м-ра і м-с Грехем.
О, легковажність молодих дівчат!
З листа було ясно, що ці двоє спинились у гостиниці як чоловік і жінка — і проте не були одружені. М-р Хейт здригнувся, читаючи цей лист, бо і в нього були дочки, і він їх гаряче любив. Але тут у нього з'явилась одна думка. В окрузі наближається час виборів; у листопаді мають бути переобрані на наступне триріччя всі місцеві власті, включаючи і слідчого. Крім того, в цьому, ж році відбудуться вибори окружного судді (строк його повноважень — шість років), а в серпні, тобто приблизно через півтора місяця, — окружні конференції республіканської і демократичної партій, і тоді будуть висунуті кандидати на відповідні посади. Однак ні на одну посаду, крім поста окружного судді, не міг поки що сподіватися теперішній прокурор, бо він був на посаді прокурора уже два1 строки підряд. Цим він завдячував не тільки своєму талантові провінціального політичного промовця, а й тому, що мав змогу, як вищий судовий чиновник, робити своїм друзям різні послуги. Але тепер, якщо тільки йому не пощастить бути висунутим, а потім і обраним на пост окружного судді, має настати кінець його політичній кар'єрі. Біда в тому, що за весь період його повноважень не було жодного великого судового процесу, який допоміг би йому відзначитись, тобто дав би право сподіватись, що виборці і надалі визнаватимуть і поважатимуть його. Але тепер…